На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б'є —
Затим що сила є…
(Глібов Л. «Вовк та ягня» 1854 р.)
Кожен день, кожну годину, кожну хвилину в світі від чиєїсь жорстокості страждає дитина, чоловік, жінка, тварина. Ви тільки задумайтесь на скільки це жахливо. При чому в більшості випадків насилля зовсім не виправдане. Хоча, чи може взагалі насилля бути виправданим? Кожен рік в світі помирає 1,6 мільйона людей смертю спричиненою насиллям. Від 500 мільйонів до півтора мільярда дітей страждають від різних форм прояву жорстокої сили. В Європі кожна п’ята дитина піддається зґвалтуванням. Мені здається, що цю картину не можна віднести до тих , які піднімають настрій у теплий осінній день. Але ж ці данні далеко не точні. В реальному світі цифри на багато більші. А як що до бездомних тварин? За життя яких зовсім ніхто не піклується?
На факультеті журналістики нас навчають тому, що в статтях не можна вживати багато цифр. Це перевантажує мозок людини і вона перестає сприймати інформацію, яку ви хочете до неї довести. Я вважаю, що це саме той випадок, коли тільки цифрами ми і можемо привернути увагу.
Це проблема не Запоріжжя, не України, не Росії. Це проблема всього світу. Моральні виродки розсипані тонким, але щільним шаром по всій земній кулі. Такі люди діляться на дві категорії: ті, що спричиняють фізичну біль та ті, що спричиняються моральну біль. І я навіть не знаю, що з цього гірше. Вченими доказано, моральний, душевний біль триває 12 хвилин, все інше – самонавіювання, але чи облегшує знання цього, наші страждання?
А взагалі чи не задумувались ви самі, не являєтесь Ви, одним із цих багатьох людей? Ми самі будемо свят навколо нас і тільки мі самі маємо шанс виправити наше життя і нашу долю. Тому я вважаю, що треба починати самого з себе. В наш час, так мало робиться із-зі хороших намірів душі, що кожен раз, коли ми таке зустрічаємо, ми починаємо швидко шукати якийсь підвох. Ми розучилися вірити в дива, у казки та у добрі вчинки. Хоча на насправді, все це ми можемо зробити самі. Треба тільки забажати…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Игнатенко
