«Я чую, чую…» – останній рядок книги «Соло для Соломії» Володимира Лиса. Як останні? І не помітила як перегортала сторінку за сторінкою… Ні, я хочу читати ще, переживати події знову і знову, пліч-о-пліч йти з головною героїнею. Задоволена, трохи збентежена і схвильована, зі сльозами радості, а іноді й горя, поринула у неглибокий сон…
Опинилася серед лісу. Здалеку чути постріли, гуркіт бо гармат, бо ж війна триває. Нікого немає, а хоча… йде якась молода дівчина… Почекайте, так це ж… Соломія. Біжу з усіх сил аби наздогнати. Хочу розповісти, що знаю її, обійняти, пожаліти… Вдалося.
erif;”> – Соломко, зачекайте!
Зупинилася.
– Соломіє, все знаю: про Ваше народження, про те, що назвали в честь матері, про джмеликів, яких так любили у дитинстві. Знаю життєві історії усіх членів родини: Соломії-старшої, братів — Василька і Тараса. Знаю, про двох сусідських хлопців Петра і Павла, які жартома казали, що обидва одружаться з Вами. Знаю, що ледве честь дівочу не віддали за життя подруги (смілива дуже).
– Так, але ніколи не довідаєтесь, що у мене в середині коїться, як серце стискається – вмиваючись сльозами сказала Соломія.
– Помиляєтеся, разом переживали і радість, і страх,і любов, і відчай. Знаю про Ваше нещасливе кохання, як тепер докоряєте собі за неправильний вибір. Знаю про непросту, гірку долю. Сильна, але водночас така слабка, горда, але водночас по-дитячому наївна…
– Нарешті знайшлася людина, яка розуміє мене!
– Здається тут ще хтось є. Потрібно тікати – закричала я.
Полетіла Соломія, як птаха над землею, а я ще так багато хотіла розповісти. Про те, що далі буде…
«Соло для Соломії» – найкращий роман десятиріччя, «історія жінки, вписана у ХХ століття», «історія роду, що проростає в історію народу». Телеведучий Андрій Куликов сказав: «Варто читати цю книгу. Можливо – перечитувати». Повністю згодна, адже постійно відкриваються нові грані, перипетії, які допоможуть переосмислити, уважніше придивитися до власного життя, до власної історії і пам’яті…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Оксана Козачок