Не дивіться мені в очі
Вони бачити не хочуть
Що навколо відбувається
І чому все так трапляється
Не стискайте ви долоні
Наче в долі у полоні
Не стискайте їх в кулак
Наче все було б не так
Підійміть свій погляд в небо
І подумайте про себе
Що надалі вам робити
Як тепер на світі жити
“text-align: center;”>
Я промовлю "прощавай"
"Та всіх нас не забувай"
"Вибач" прошепочу я
Забере і нас земля
Ми не встигли попрощатись
Та чого ж тепер боятись
На бліді вуста дивлюся
Розумію, що боюся
Ти не рухаєшся зовсім
Хоча був таким живим
Пам'ятаю я і досі
Що ти згинув молодим
Не твоя ото провина
І тепер вже нечия
Ти залишитись повинен
Бути мав таким, як я
Ти залишитися мусив!
Хоч провина не твоя
Але ти звернув із курсу
За тобою сумує сім'я
Блідий вигляд, безмовні вуста
Холодна шкіра та доля непроста
Не вірю я і досі, навряд колись повірю
Але тримаю в серці лише саму надію
Я ніколи не слухав цих слів
Ніколи не вірив, летів
Та чую у серці всіх тих, хто не з нами
Вони теж не навчились керувать чудесами…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Руслан Афончиков
