А в серці досі лунає Твій сміх… Я пам'ятаю, я все пам'ятаю. Твої очі, чарівну посмішку. Ми ніколи не забудемо Тебе. Таку сильну, таку рідну. Ти була опорою для нас. І ми боролись за Тебе як могли. Ніхто не забуде той страшний день, коли сказали, що Тебе більше немає.
А що було перед цим? Безліч концертів, акції для збору коштів. Гроші – тоді вони вирішували все. Ти мужньо витримувала всі процедури. Трималася, не падала духом. Ззовні така ніжна й беззахисна. А характер сильний, мов кремінь. Скільки років Ти боролась з хворобою! Але ми не встигли. Трішечки не вистачило часу. Твоє життя обірвалось за день до того, як мали зробити операцію.
Лейкемія – страшний діагноз. Тисячі дітей і дорослих чують його. Як же боляче матері, коли вона розуміє, що в її силах лише тримати дитину за руку. Безумовно, підтримка дуже важлива для стану здоров'я. Та чому не винайшли ліків від лейкемії? Хвороба є, а порятунку немає. Де логіка цього світу? Хіміотерапія, уколи, але абсолютного спасіння не винайшли. ..
Вся надія на молодь. Майбутні дослідники, майбутні лікарі, пам'ятайте, що надія лише на вас. Чому студенти медінститутів не хочуть вчитись? Ви будете рятувати життя – найголовніше, що є в цьому світі. Суспільство потребує кваліфікованих спеціалістів. Народу обридли лікарі-перевертні. Ті, що тільки роблять вигляд, що цікавляться здоров'ям пацієнта. А насправді? Гроші, гроші, гроші! На них можна купити майже все. Нажаль, розуму не купиш, бо тоді платили хоча б не марно.
Страшно за життя. Йдеш в лікарню лікуватись, а можна занедужати ще більше. Дякуючи горе-лікарям. Звичайно, ми всі люди, кожен має право на неточність, помилкові висновки. Але ж, чи хоче хтось померти через помилку?
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Тетяна Сивоконь
