Холодно… здається, що хтось скував мої руки і ноги у міцні кайдани… Ще й дощ почався… Знову д нитки промокну… Це ж тільки початок осені, а що далі буде? У мене навіть чобітків і теплої куртки немає… Поринаю у сон… Хоч би остаточно не замерзнути, отут, на лавці, біля якогось будинку…
Як завжди один і той самий сон: мама, весела й усміхнена, готує мої улюблені млинці з медом, а я швиденько збираюся до школи… Але…цього більше не буде… Останній день щасливого, безтурботного життя… Мами більше немає… Ні, вона є… живе у моєму серці, у моїх думках…
Прокинулася (краще б не робила цього)… Знову страшна реальність. Єдине, що зігріває мене це спогади, вони ніби допомагають жити далі, крок за кроком рухатися вперед…
Йду, сама не знаю куди, світ за очі… Крамниця. Зайду, може хоч зігріюся трохи… «Геть звідси, маленька жебрачка» – голосно крикнув продавець. А інші, хоч би якусь копійчину дали… Вони просто сміялися. Знову сльози. Чому? Чому цей світ такий жорстокий? Що я, дев’ятирічна дівчинка, можу вдіяти? Нічого… Ні, я Людина, особистість, я сильна, хоч і маленька… Піду до церкви, тільки там можу знайти собі місце… Довго блукала, вже й всі молитви, що знала, тричі перечитала. Сподіваюся, що Бог почує мене і станеться неймовірне. Більшість каже, що чуда не існує, але я вірю…
Знову хочеться спати… Так, краще дивитися знайоме, німе чорно-біле кіно, ніж блукати сірими вулицями, серед байдужих людей. Зовсім інший сон. Відчуваю на собі чийсь погляд, тільки б не міліціонер, бо знову до дитячого будинку забере. Ні, це якась жінка дивиться на мене, а очі, наповнені слізьми, так нагадують мамині… Бере за руку і веде кудись. Я йду, сама не знаю чому, повністю довіряю їй. І вулиці наповнюються яскравими барвами, і люди посміхаються.
– Ось ми і прийшли – каже жінка.
Дивлюся: невеличкий будинок, але такий гарний, як у казці.
– Тепер це і твій дім.
– Мій???
Казка, яка так і залишиться казкою уві сні…
Відчуваю на собі чийсь погляд, тільки б не міліціонер, бо знову до дитячого будинку забере. Ні, це якась жінка дивиться на мене, а очі, наповнені слізьми, так нагадують мамині…
Сон перетворився у реальність.
Віра… Вона допомагає людині досягнути неймовірного, повірити в неіснуюче, здійснити неможливе. Вірте у свою мрію і вона обов’язково здійсниться!!!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Оксана Козачок
