Музика буває такою різною. Але існує музика, яка вважається еталонною, елітною, аристократичною. Це музика на всі віки – класика. Я не найбільший прихильник класичної музики, але слухаю її із задоволенням, хоча б для того, щоб культурно збагатити себе. Тим більше, що це і є показником культурної людини. Я не бачив інтелігентних людей, які б не знали славнозвісні сонети Бетховена, або Шопена. Хто ніколи не чув мелодії балету «Лебедине озеро» Чайковського? Так, з інтригою, в ніч кіно, я потрапив на сеанс художньої драматичної кінострічки-біографії «Паганіні. Скрипаль Диявола». Багато кому відома постать Ніколо Паганіні, але мало, хто знає, що віртуоза, після його смерті, відмовилися ховати на Святій землі. Відмовили, бо вважали, що геній музики продав душу Дияволу. Мало хто знає, що Ніколо Паганіні помер в страшних муках від венеричних хвороб. Це дуже цікава трактовка біографії музиканта, без нудних фактів та з частинкою фантастики. За сюжетом Паганіні продав душу Дияволу. Не через те, що він був безталанним, а через те, що публіка, яка його слухала, не відрізнялася вишуканим смаком в музиці. Диявол був це, чи ні – ми не можемо сказати остаточно, але той факт, що він лишив Ніколо кохання, за сюжетом фільму, та навіть його зовнішній вид натякають на це. З іншого боку – Паганіні знаходився в залежності від наркотичних речовин, і саме у цьому могла мати місце подвійна трактовка «скрипаля диявола». «Ти справжній диявол!» – сказав Ніколо до свого компаньйона Урбані. На що сам Урбані відповів: «Ні. Я лише слуга диявола. А ви – мій хазяїн». Ця метафора є символічною для музики Ніколо Паганіні. Він вкладав незбагненну звичайній людській душі пристрасть у кожну ноту. Це підкреслювали і крупні плани, яких в кіно було досить багато. Прекрасна гра Девіда Гарета стала його акторським дебютом. (Девід Гарет в реальному житті є першокласним музикантом, і його стихією, як і у Ніколо Паганіні – є скрипка). Також, хотілося б відзначити, що Гарет не тільки неперевершено зіграв розпутного музичного генія, але й став композитором стрічки. Під час перегляду фільму я встиг не тільки втягнутися в сюжет, але й насолодитися прекрасною музикою диявольського скрипаля. Режисер стрічки – Бернард Роуз, не обійшов стороною в сюжеті і проблему журналістів. Вони нагадують сучасну бульварну пресу. Розпускаючи плітки про відомого на всю Європу музиканта, вони різко змінюють відношення народу до нього. Але Паганіні байдуже до того, він хоче одного – кохання, яке нажаль покинуло його. І помер він в оточенні лиш однієї скрики.
Не зважаючи на те, що я тут спойлив інформацію, все ж таки рекомендую переглянути цей фільм. Це гарний шанс збагатитися духом класичної музики, та драматичною історією найвідомішого генія скрипки, віртуоза і пекельно-пристрасного музиканта – Ніколо Паганіні. Та, до вашої уваги – посилання на трейлер кінофільму. – http://www.youtube.com/watch?v=o2JIlcos3sE
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Олег Скаржинський
