Із переліку 20 найкращих українських книг 2013 року для прочитання я обрала роман Юрія Макаренка «За чверть десята», адже його ім’я було єдине відоме для мене. Тож, мене зацікавили думки достатньо відомої особистості України.
Почавши читати, мене втішило, що події відбуваються на теренах сучасної столиці України., відсутні стереотипи української літератури типу бідності українського села, нещасної дівочої долі та неподільного кохання. Але у той же час, читаючи роман, мене не покидало відчуття, що щось подібне я вже десь бачила, десь чула, десь зустрічала… І я згадала! Перша сюжетна лінія, яка описує спогади головного героя, його роздуми над політичним станом країни, аналіз людей, їхньої поведінки нагадав мені роман Ліни Костенко «Записки українського самашедого». Єдина відмінність у відображуваному часі.
Розглянемо друга сюжетну лінію – кохання головного героя з молодою дівчиною, яка живе повним життям, не знає меж, байдужа до думки інших. І, стоп. У моїй пам’яті знову почали виникати якісь асоціації, доки я не усвідомила схожість із романом Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом». Хто читав ці обидві книжки, я гадаю, обов’язково мене зрозуміють.
На мою думку, головною метою, головним завданням будь-якої книги є повчання, показ певного уроку, досвіду на прикладі героїв. І тут я поставила собі питання, що я можу винести з прочитаного? Головний герой – 65-річний успішний університетський викладач, який лише намагається проаналізувати своє минуле і спробувати підбити попередні підсумки життя.
На жаль, мене не вразила книга. Не вразили думки автора ні щодо аналізу стану в СРСР, ні щодо опису із присмаком «дорослості» його любовних пригод, ні щодо спогадів про його життя, ні щодо «прокльонів», які містичним чином час від часу згадуються у романі.
Потік думок, потік ідей, потік вражень, потік переживань, який не зібрався для мене воєдино.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Алина Деревянко
