Буквально декілька годин тому я дочитала одну з книг «довгого списку» номінантів на премію «Книга року ВВС-2013». Це був твір Тараса Прохаська під назвою «Одної і тої самої».
Саме така досить оригінальна та одразу не дуже зрозуміла назва і підштовхнула мене на прочитання цієї книжки. На жаль, у друкованому варіанті знайти її мені не вдалося, тому довелося читати в електронному, але це аж ніяк не вплинуло на моє бажання все глибше ознайомлюватися зі змістом.
Насправді, чіткого сюжету або структури викладання думок, як таких, не було. Але одразу відзначається власний неповторний стиль автору, певні ознаки та риси побудови тексту. Взагалі, вся книга – це сукупність певних думок, описів, спогад, переживань та міркувань письменника.
Починається твір із міркувань щодо України в цілому: її стосунки із Росією та Європою, її народ, менталітет, її землі, її «душа». Читаючи цю частину, я мимоволі проводила паралель із сьогоденними подіями, бо автор дуже влучно описує становище України, що завжди знаходилася начебто поміж «двох вогнів» – заходом та сходом, Європою та Росією. На жаль, але, як ми бачимо, наша країна знову опинилася «на межі». Та зараз мова не про це.
Розглянувши Україну у межах усього світу, Тарас Прохасько розглядає її із середини. Хочеться підкреслити, що десь 70 відсотків твору присвячені саме Західній Україні, а якщо точніше, то Івано-Франківській області, де народився сам автор. Він описує природу, географічне розташування, політичне становище цього краю, його мешканців, його видатних особистостей, архітектуру та власні спогади з дитинства й усього життя. Насправді, це було дуже цікаво читати, бо світ Західної України мені зовсім не знайомий, незрозумілий, навіть чужий. Знов ж таки, так склалося історично, але, як би то ні було, автор надав мені можливість заповнити прогалини в моїх знаннях та створити уявлення життя цієї місцевості.
Думки Тараса Прохасько протягом усієї книги переплітаються, іноді доповнюють одна одну, але здебільшого це окремі частинки свідомості, які автор хоче донести до читача. Прочитавши книгу, можна зрозуміти досить абстрактну назву. «Одної і тої самої» – тобто «одне й те саме», щось знову і знову повторюване. Письменник поступово розвиває окремі шматочки своїх думок із дуже різних питань, збираючи їх у цілісну картину, ніби фрагменти пазлу. Здається враження, що читаєш особистий щоденник автора, який намагається пізнати навколишній світ і, насамперед, себе. Це змушує замислитися і над своїм життям, змушує мозок працювати, це надихає.
Дійсно, «Одної і тої самої» варта уваги. Сподіваюсь, що вона потрапить до п’ятірки кращих книг BBC у цьому році. Але, не зважаючи на результат, я вдячна, що мала можливість ознайомитися із цим яскравим прикладом сучасної української літератури, що провела декілька вечорів за читанням дійсно цікавої книги.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Мария Посылкина
