Журналістика – давня професія, що бере свої витоки разом із зародженням життя на Землі. Адже тому, що потреба в інформації відчувалася досить гостро з перших етапів життя. Тому головною задачею журналістів завжди можна вважати передачу інформації.
Але це доволі поверхневе визначення. Так як ми маємо не лише інформативні жанри в журналістиці, але й аналітичні, ми можемо побачити, що думка самого журналіста відіграє не менш важливу роль, ніж сама інформація.
Сенс повідомлення журналіста – це головний фактор формування суспільної думки. Журналіст, на мою думку, формує гуманітарну ауру нації. Яку інформацію, як саме, з якого кута погляду подає журналіст, все це впливає на сприйняття інформації.
Роль журналіста, з моєї точки зору, і справді важлива та важка сьогодні. Усе, що ми знаємо ми беремо зі ЗМІ. Ми на 100% віримо їм. Тому саме від журналістів залежить наше майбутнє. Вони виховують націю.
Але що може дати журналіст своїм читачам, «учням», якщо коло його інтересів не досить широке? Я згодна з висловленням Лариси Івшиної, що лише 10% – це майстерність журналіста, все інше – наша «начинка».
Як митець слова може називати себе журналістом, якщо коло його інтересів це лише одна тематика? Так у наш час дуже модно мати свою тему в якій ти ас і вести колонку кулінарії, моди, спорту чи політичних висловів. Але ти не журналіст, якщо це все чим ти цікавишся. Якщо ти лікар, ти розумієшся на медицині, якщо перукар – на зачісках, архітектор – на кресленнях, програміст – на комп’ютері. І це все чим ці люди можуть цікавитися, щоб стати професіоналом. Але, якщо ти журналіст. Журналіст – це та професія, в якій ми повинні знати з усіх, чуєте з усіх, сфер життя по трохи. Щоб дати об’єктивну оцінку події не можна не звернутися до декількох джерел сфер життя. Пишучи про той же Майдан, чи можемо ми обмежитися лише політичною сферою? Тут ми мусимо зачепити соціальний аспект, історичний (згодна, що історію має бездоганно знати не лише політик чи журналіст, історію своєї країни має знати кожний пересічний громадянин), здорово-охоронний, військовий та інші.
Коли людина обізнана у сферах життя її народу, їй легше скласти своє бачення будь-якої ситуації. Тому для журналіста – це конче потрібно.
Які шляхи формування цього всебічного світогляду журналіста?
Так, на теренах України працює не мало вищих навчальних закладів, де готують спеціалістів із цього фаху. У стінах ВУЗу нам можуть допомогти вводячи загальноосвітні предмети. Ми так сваримо Міністерство освіти через те, що ми повинні вчити ці безглузді предмети. Навіщо нам треба та екологія чи історія? Чи якийсь інший предмет. Але чому ми не думаємо, що нам це може знадобитися, що нам усе це знадобиться в нашій професії. І тому, я вважаю, що повинно буду більше таких предметів.
Ну, а поза межами університетів і інститутів усе в наших руках. І це «поза межами» – це відсотків 90 усього нашого світогляду,
Усе, що ми читаємо, дивимося, наше хобі, чим ми цікавимося, з ким спілкуємося. Усе це творить наше світобачення. Як ми відносимося до подій.
І звичайно усілякі тренінги – це не малий вклад у нас. Живе спілкування та обговорення проблем. Бо саме у спорі народжується істина. Істина, яку ми потім викладаємо на папері, і яка розповсюджується по теренах міста чи країни, яку люди вбирають в себе.
Журналіст – це очі та вуха народу. Тому ми не можемо дозволити собі бути обмеженими чимось або кимось.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Кристина Собко
