Давно хотілось про це написати та все якось не вистачало часу. Нічого особливого, проте мені небайдуже…
Всім нам відома проблема так званого «зависання» в інтернеті, в якому ми перебуваємо годинами, а можливо і днями. Для деяких це не просто захоплення, а вже звичне життя: віртуальне і таке класне. Але не про це.
Мені абсолютно байдуже хто і як проводить свій час. Але ж, вибачте, коли соцмережі чи комп’ютерні ігри стають важливішими за рідних дітей – це вже повний абсурд!
Раніше мене розчаровували лише відео, на яких було показано, як батьки тряслись за робочий стан комп’ютера і аж ніяк не за здоров’я своєї дитини.
Але довелось на власні очі побачити цю жахливу «деградацію» з людини в робота, яка навіть не змушує робити вибір, а все вирішує сама.
– Все було добре, до тих пір поки в домі не з’явився комп’ютер. Спочатку заспокоювала себе тим, що це дивина, до того ж ще зовсім не опанована ані мною, ані чоловіком. Діти були зовсім маленькі і нічого там не розуміли…а ми якось «загралися»…
Із широко розплющеними очима (навіть не уявляю міміку свого обличчя) я продовжувала слухати свою знайому. Здавалось, нормальна жінка була, але думка моя про неї різко змінилась.
– Я навіть не пам’ятаю, коли і що ми їли, як спали, а діти…? – вони часто залишались у бабусі. Тоді якось ніколи було за ними доглядати. Дякувати Богу до мене повернувся розум… мій менший синочок назвав мамою свою бабусю. До того ми не бачились вже десь з півроку…
Перший раз в житті хотілось плюнути людині в обличчя! Ти ж жінка, мати, берегиня! Як можна було проміняти своїх дітей на переписочки «Вконтакті» чи на стрілянини в «Counter-Strike »? Невже в цьому весь сенс нашого життя?…
Мене й досі калатає, коли згадую цей випадок.
А за її чоловіка, годі й щось казати. Він так і продовжував залишатись комп’ютерним рабом, і танчики та автомати виявились значно дорожчими, ніж власна сім’я. Та все ж «догрався»…і про синів згадав, і про жінку. «Осінило», як-то кажуть, та тільки пізно вже, нажаль! Діти підросли і врешті-решт зрозуміли чому їх не виховує тато. А він і досьогодні ходить біля паркану раніше рідного дому і поглядом проводжає синочків до школи…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Аліна Кривик
