Вже зовсім-зовсім скоро українські сім’ї сядуть за новорічний стіл, і у крузі рідних та близьких ‘’умі, уві, укі, увікнуть’’ свої телевізори у очікуванні традиційного щорічного звернення президента до народу. Звісно, що під гуркіт, поки-що повних, пляшок, величезних мисок з олів’є та незчисленними СМС-ками з новорічними поздоровленнями, слова президента і не будуть такими значущими та важливими для нас, але сама традиція цього ‘’вступного слова’’ до новорічної ночі від голови держави не покине нас, напевно, ніколи, і не важливо від того, хто буде президентом у країні, та в якому становищі вона знаходиться. Можливо, хіба-що, буде різнитись тільки густота продуктів на столі…
Яка різниця в тому, що трапилось протягом цього року? У цю ніч неважливо абсолютно нічого. Головне, що ми змогли прожити ще один рік , і всі проблеми для нас здаються такими дріб’язковими… Телевізор буквально випромінює радість та веселощі, тим самим тільки підливаючи масла у святкове новорічне багаття, і всім дійсно байдуже, що лише за якихось декілька годин мине новорічна ейфорія, близькі та друзі розійдуться по своїм оселям, залишивши після себе руїни з хмільним ароматом.
А що ж далі?..
Традиційно у народу виникає ‘’пост-новорічна’’ депресія, яка триває аж до самого Різдва. Для прихильників чарки Різдво є наступним днем після Нового року, але не дивлячись ні на що, веселощі продовжуються. На відміну від свята Нового року, Різдво за своєю суттю є більш спокійним та душевним святом, яке традиційно відмічається у сімейному колі. Цього дня люди вже тверезо оцінюють ситуацію, та без ейфорії міркують над тим, що буде завтра, бо ж свята святами, а попереду ще два місяці лютої зими, протягом яким треба забезпечити себе та своїх близьким теплою оселею та шматком хліба. І ось тут, саме у цей час, суспільство починає ‘’пахати’’. Не даремно цей земельний вид праці ознаменували найважкішим, та досі використовують у якості означенні важкої, але плідної праці. Студенти з острахом зимової сесії повертаються до університетів, школярі догулюють свої канікули та з новими силами сідають за парти, а вже ‘’вміючі’’ люди заново вводять себе у монотонну колію сірих буднів. Словом, починається ‘’новий рік’’.
Тож, можливо треба запитати в самого себе: чому кожен рік, ми звикли позначати клеймом ‘’новий’’? Що змінилось протягом цієї ночі? Чи насправді чекають нас величезні зміни та купа щастя у новому році? Чи потрібен нам цей перехідний привал з 31 по 1? Все ж таки, непродуктивна традиція… Творити для себе щастя та зміни ми можемо кожного дня, а весело відпочити зі своїми найближчими людьми – взагалі не проблема, і для цього нам не потрібно чекати цього неоціненного дива 31 грудня… Але справа полягає в тому, що тільки ця слов’янська ‘’глобальна звичка’’ під назвою Новий рік, може принести нам ті відчуття, які не відчує ні один іноземець… Звичайно, це зображення затертої до дірок комедії ‘’Іронія долі’’, звичайно це запах таких екзотичних мандаринів, звичайно це образ та відчуття новорічної ялинки, і неважливо яка погода зараз панує на вулиці, навіть якщо за вікноv +5, та банальний жовтневий дощ, Новий рік ми відчуваємо у себе в душі. І, напевно, це наша доля, марно витрачати купу грошей, часу, та, навіть, власного здоров’я, щоб провести одну лише ніч, яка за фактом є лише зміною календаря…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин
