Часто специфіку людини вбачають в здатності замислюватись над сенсом свого буття, над неминучістю смертного кінця. Дійсно, людина, на відміну від інших живих істот, не просто живе, а знає, що вона живе та також знає, що колись життю настане кінець. Це дає змогу обмінюватись думками відносно нашого земного співіснування, корегувати відношення до власного життя й життя інших.
У категорії “сенс буття” відображується змістовна наповненість життя, розуміння свого призначення в світі (перш за все в соціальному ), цільова спрямованість, ціннісна орієнтованість, те, ради чого варто проживати власне життя. Релігія і філософія завжди прагнули надати загальнолюдське значення таким темам, підготувати відповіді, які мали б більш-менш завершений характер, аж до вказівок рецептурної форми: як кажуть, на всяк час і випадок. Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував специфічні уявлення про трагізм життя. "Смерть не має образу,-говорить байронівський Люцифер, – але все, що носить вигляд земних істот, поглине. "Кінцівка людського існування невідворотно ставить питання про сенс земного спадку, про призначення життя. Безсумнівно проблема смерті відноситься до числа фундаментальних, торкається граничні підстави буття.
У різні епохи ставлення до смерті було різним. Французький історик Філіп Аріес (1914–1984) у своєму дослідженні “Людина перед обличчям смерті” (Арьес Ф. Человек перед лицом смерти. М., 1992.) виділив у тисячолітній європейській історії зміну моделей відношення до смерті: “приручена смерть”, “смерть своя”, “смерть далека й близька”, “смерть твоя”, “смерть перевернута”. У всіх цих моделях спільним є те, що в них варіюються чотири постійні психологічні елементи: самосвідомість окремої людини, захист суспільства від дикої природи, віра людей у продовження існування після смерті, віра у існування зла. Так, скажімо, модель “прирученої смерті” , з точки зору першого психологічного елемента, відображує почуття солідарності індивіда з общиною, з усім людським родом і той, хто помирає, відчуває важливість свого місця у сім’ї, йому передається тривога за послаблення спільноти через його втрату. Другий елемент виявляється в тому, що смерть родича немов послаблює споруди в системі захисту від дикої природи. Третій елемент був пов’язаний з вірою у те, що мрець не покидає нас цілком, він знаходиться поруч (навіть після поховання) в очікуванні воскресіння для нового вічного життя, якщо жив праведно, або став привидом, якщо був нечестивим або зазнав дії якихось темних сил. Четвертий елемент виражався в тому, що смерть ніколи не сприймалась нейтрально, вона входить у сукупність всього недоброго, злого, а значить, смерть, як один з проявів зла, визнавалась невід’ємною від сутності людини. Ф. Аріес докладно розкриває, як під впливом загальнокультурних змін змінюється той чи інший психологічний параметр, а разом з тим змінюються й моделі сприйняття смерті.
Сьогодні дослідники переконані, що відношення людей до смерті обумовлене культурно і дехто вказує, зокрема, на зв’язок цього відношення з історично мінливим сприйняттям часу. Нині час надто абстрагований від реальних подій у природі, суспільстві, особистому житті, він відірваний від ритму життя. Для людей нашої епохи реальним є тільки сьогочасне, але не минуле чи майбутнє. Вчорашні події, а навіть часто і люди, швидко зникають з емоційної пам’яті. Це створює враження нетривкості часу, його одномоментності, і тому смерть здається завжди недоречною, несвоєчасною.
Осмислення смерті має величезні історико-філософські, духовні витоки і традиції. З тлумаченням цього феномена пов'язані різнобічні битійсності проблеми. Людство виробило безліч традицій і способів, за допомогою яких забезпечується символічне безсмертя.
Однім із способів символічного увічнення можна вважати творче безсмертя. Воно втілюється в передачі успадкованих традицій, в безперервному творенні. Стародавні вчили: пам'ятай про смерть! Ми переконуємося сьогодні в мудрості цього заповіту. Пам'ятай, не намагайся потонути в забутті. Не вважай себе безсмертним, бо витіснені страхи все одно прорвуть греблю. Сучасна культура, судячи з усього, стоїть на порозі грандіозних відкриттів, пов'язаних з таємницями буття смерті. Величезний етнографічний, філософський, природничо-науковий матеріал, який накопичений вченими, дозволяє значно розширити рамки обговорюваної теми. Пора об'єднати зусилля спеціалістів різних профілів для осмислення тих загадок, які поставлені сучасною наукою.
