Впевнена, що з кожним із нас траплялися такі історії, які пережити, на перший погляд, було не те що важко, а просто неможливо. Неважливо, що і коли це було! Факт залишається фактом і нагадує тільки одне: «мені було так боляче…»
За все своє життя ми чуємо різні історії від різних людей. І вже якось звичними стали розмови про нещасливе кохання, про непорозуміння між дітьми та батьками, або ж «між нами дівчатами» – «а ось я собі купила нову помадку чи придбала брендове платтячко»… Боже, як набридло все це чути кожного разу і розуміти, що насправді – це лише звичайний егоїзм, або ж мінімальний процент невдач, що з нами трапляються.
Людину, яка вразила мене лише однією фразою зі своїх уст, я запам’ятаю на все своє життя. І дякувати Богу, що зараз вона зі мною поряд.
– У мене немає мами… і, знаєш, вона вже ніколи до мене не повернеться…
Тоді мене, немов струмом вразило! В душі відразу все закам’яніло, серце болісно закалаталось. Подумати страшно, не те, щоб пережити втрату найріднішої в світі людини.
– Сірі одинокі будні… Ось і все, що я тепер маю. Мамине фото в рамочці і її такі ніжні тонкі парфуми… Вони завжди зі мною. І навіть, коли я сплю, то кладу їх під подушку…
Людина довго розповідала мені, що вона відчуває і як переживає свій біль. Не було сліз, нарікань на тяжку долю , ніхто не проклинався, ніяких натяків на співчуття… Переді мною стояла закам’яніла, зачерствіла, непорушна і така холодна «стіна». Здавалось, що ця людина просто існувала. І що робити, як їй допомогти – залишалось загадкою.
Пройшов час, і як виявилось він зовсім не лікує рани. Можливо цей біль притирається і ти до нього звикаєш, але не дай Боже комусь його відчути.
Бережіть свою маму… і хоча б подумки про себе подякуйте Богу, що вона жива!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Аліна Кривик