Образ життя як дороги міцно вгніздився у людську свідомість завдяки літературі, мистецтву та філософії. Мені подобається таке порівняння бо воно є досить влучним і водночас мінливим.
Хтось бачить життя як широку і довгу магістраль з великою кількістю розгалужень та об’єднань, інший вважає його тернистою і вузькою стежиною з єдиним вірним напрямом. Дехто мріє про життя схоже на проспект з яскравими магазинами і велетенськими будинками, з вивісками і ліхтарями, але більшість отримують скелястий серпантин, що веде до примарної вершини.
Я вважаю життя гамірною багатолюдною вулицею з витонченими спорудами і духмяними клумбами, але я не можу побачити усю повноту краси через густий блідо-сірий туман. Він багатошаровою вуаллю приховує від моїх очей дійсність і здається, що я єдина жива душа у безмежному вологому просторі. Дійсність нагадує про себе приглушеними звуками і затертими обрисами. Я бачу лише на кілька кроків вперед, у мінливому тумані не побачиш істини доки не підійдеш у притул, не торкнешся її. В той час як далека ціль може вигулькнути за декілька кроків.
Можу лише сподіватися, що колись побачу свою дорогу без перешкоди надокучливого туману.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Юлия Андриенко
