В одному багатому хуторі справляли свято. Гуділи так, що аж шибки у вікнах дрижали, кабани у лісі хрюкали та асфальт на дорозі розходився. Може, він розтріскався і не від того, але офіційна версія, принаймні, така. За постійним реготом, незрозумілою стрільбою та таким же суржиком можна було зрозуміти, що це за свято, в кого і де. N-ний хутір N-ного олігарха відзначав День народження.
Зібралися всі… Стільки людей було, що й по вбраннях не відрізниш – хто є хто. Та загальна увага була прикута до елітної трійки. Навіть дворняга Бровко підняв своє праве око, коли вони проходили вулицею до престижного олігархського особняка (в народі це по-простому називають «хатою»).
Три бізнесмени з келихами елітного шмурдяка неквапливо теревенили один з одним. Усі троє при грошах, спортсмени та усі з усвідомленням того, що вони з народом.
Перший – хитрий бізнесмен, якого сміливо можна назвати «королем Інстаграму» завдяки його любові фотографуватися із заморськими зірками. Ну, і викладати це все в Інтернет.
Другий – колишній бізнесмен, любить солодке та неабияк переживає за долі простих українців, бо говорить, що почує кожного.
Третій – вічний (або як ще його називають, і не питайте чому, – «гречаний») бізнесмен. Він іноді співак, а іноді просто хороший хлопець.
Після N-ної склянки шмурдяка, бізнесмени почали запитувать – хто, що подарував іменинникові.
- Я, зізнаюся, до свята не готувався. Тому подарую олігархові шматочок України, – прошепотів перший.
- Як це так? Ти що, кепкуєш? – обурився другий. Я теж йому хотів такий презент зробити. Правда, не шматочок (це ж не сало), а всю Україну. Гуляти – так із розмахом, – розтягнувшись у посмішці сказав він.
- Хлопці, не кіпішуйте! Якщо вже так вийшло, що ми даруємо один подарунок, – заговорив третій, – поки є час, презентуємо олігарху щось інше.
- Я тоді йому машину подарую, – Перший. – Нехай їздить і мене згадує.
- А я квартиру, – Другий. – Буду в гості ходити та привілеї від нього отримувати.
- З мене, значить, гроші, – Третій. – Просто і зі смаком. Гроші ж усі люблять, – пробурмотів він.
Обмочили бізнесмени губи в козацьку горілку, порозказували анекдоти та розійшлися.
Наступного дня прокинувся N-ний олігарх і вирішив подивитися подарунки.
Побачив машину – зрадів. Сів за кермо, музику слухає, аж раптом, – бах! – зламалась автівка. Не для таких доріг машина пристосована.
На другий день взяв він ключі від квартири і пішов подивитися, що то за «красуню» йому презентували. Знайшов адресу, а там будівництво напівзруйноване (держава його вже скільки років не фінансує, а інвестори навіть що було – і те покрали). Така от житлова система України.
Засмутився олігарх не на жарт та й думає: «Хоч на третій день гроші подаровані витрачу».
Ні світ, ні зоря тестує він свій наступний подарунок. Прийшов до обмінника, віддав гроші, а назад йому вертають з гулькин ніс. Інфляція в країні, що поробиш. На таке лаве і костюм собі не купиш. Та цієї суми все ж вистачило на які-не-які сигари.
Повернувся олігарх на хутір, запалив сигару та й заснув. Загорілась хата, палає, мов на свято. Бровко – і той радіє. Від вогню йому тепло (бо зима надворі люта та сувора) та на душі затишно (того що не тільки в нього домівки немає).
Горіла будівля, згорів і товстосум. А Україна, як стояла (бідна, обкрадена, понівечена), так і стоїть. І стояти буде. Не було ж у Бровка хати – це нічого, завтра добудують.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Бурейко