«У суспільстві існують провалля, які без нашої роботи, ну, ніяк не заповнити й ніяк людей не звести ближче. Це провалля між різними соціальними верствами, між людьми, які живуть в різних частинах країни, провалля між різними поглядами. Зробити так, щоб ми одне одного слухали, чули й необов’язково погоджувалися з чужими думками, але розуміли причини, за яких різні люди мають ті чи інші погляди, є головною місією журналіста», – заявив відомий журналіст, ведучий програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Андрій Куликов на зустрічі зі студентами ЗНУ 16 квітня.
У межах заходу пан Андрій поділився власним досвідом із молодими журналістами та провів тренінг для студентів-телевізійників. Журналіст впевнений, щоб досягти успіху в журналістиці, потрібно постійно вдосконалюватися та ніколи не заспокоюватися на тому, чого досяг. Досягши досконалості в одній журналістській спеціалізації, слід потрохи вчитися іншої. Телебачення, радіо, газета, інтернет-видання – у всіх них є свої переваги, і, якщо так станеться, що заборонять висвітлювати ту чи іншу тему, тоді ви зможете звернутися до іншого ЗМІ або до соцмереж. Цим ви збільшите власну вартість, здатність бути корисним для величезної аудиторії та убезпечите себе від такого ганебного явища, як сваволя редакторів. До того ж звільнити людину, яка володіє професійними навичками досконало й дотримується стандартів професії, набагато важче, ніж пожертвувати тими, хто працює на середньому рівні.
Журналістика за Карлсоном
Виявляється, однією з улюблених книг Андрія Куликова є «Малюк та Карлсон». І, як зазначив пан Андрій, там дуже вдало описані епізоди, пов’язані з журналістикою.«Пам’ятаєте, коли батько казав Сванте Свантесену: «Тільки ж не розповідай про Карлсона журналістам, бо як налетять, нам спокою не буде». Але найвиразніший для мене епізод був такий. Коли Малий та Карлсон дивилися телевізор, а там сидів лупасистий дядечко і казав: «Я зі свого боку вважаю, що…». Тоді Карлсон підійшов, перемкнув на іншу програму й каже: «Уявляєш, як прикро тому дядькові, що тепер ніхто ніколи не дізнається, що він зі свого боку вважає». Насправді тепер із появою Інтернету дуже багато матеріалів розміщуються там, і «дядько» може договорити все, що він вважає, але справа в тому, що ключові слова тут – «я зі свого боку вважаю…».
Очевидно, дядько міг бути експертом, експертами можемо бути й ми, якщо ведемо мову про журналістику, експертом із життя в Запоріжжі може бути практично кожен запоріжець, експертом із життя в Україні може бути будь-хто, хто живе в Україні, і т. д. Але погляд журналіста, те, що ми насправді вважаємо зі свого боку, має найменше цікавити аудиторію, й ми маємо це затямити. Не наша справа висловлювати погляди. Наша справа, наш обов’язок – взяти погляди звідти і донести їх туди», – запевнив журналіст.
Однак студенти не захотіли мовчки ковтати інформацію та одразу сказали, що пан Андрій також може маніпулювати інформацією, обираючи тих чи інших персон для передачі, а також обираючи кадри під час монтажу. Ведучий програми «Свобода слова» погодився й навіть навів приклад зі своєї практики, коли брав інтерв’ю у Віктора Януковича.
«Це було дуже велике інтерв’ю, й не багато людей захотіли би пересвідчитися у його повноті за тим, як воно подавалося на інших каналах. Я викинув із того інтерв’ю великий шматок, де Віктор Федорович розповідав, як він засмутився, коли програв вибори 2004-го і як потім всіх пробачив, включаючи Кучму. Перша причина, чому я міг це зробити, – мені в мінус: власник каналу ICTV Віктор Пінчук – зять Кучми. Ну, хто такий Янукович, щоб прощати чи не прощати тестя Пінчука? Тому я прибрав цей епізод, щоб не дратувати свого боса. Версія, яка мені в плюс: я вважаю, що ця історія давно всім відома, Янукович не раз вже розповідав, як переживав і як простив. Навіщо ж тоді витрачати ефірний час? Інтерв’ю й так достатньо довге. Авжеж, казати, що маніпуляція має позитивні наміри і наслідки, – себе ж обдурювати, проте інколи такі моменти є, та не варто цим зловживати», – розповів Андрій Куликов.
Що робити, якщо відмовляються відповідати?
Андрій Куликов впевнений: якщо на питання не відповідають, слід ставити його знову й знову. Відмова надавати відповідь доведе глядачеві, що герой або не хоче відповідати, або не знає, що відповісти. Це дуже дієво, слід тільки зважати на тривалість ефіру. Але бувають й інші випадки.
«Знаменитий приклад із практики ВВС, і, можливо, вам колись це знадобиться. Був такий президент країни Малаві на прізвище Банда, диктатор. Іноземні журналісти дуже довго намагалися взяти в нього інтерв’ю. Нарешті він погодився поспілкуватися з кореспондентом ВВС. ВВС ніколи не оприлюднює запитань попередньо, але називає теми, за якими говоритиме. Доктор Банда погодився говорити на ці теми. Кореспондент приїхав і в притаманній ВВС манері почав ставити запитання. ВВС не ставить звинувачувальних запитань, наприклад: «Чому в вашій країні не має демократії?». Вони кажуть: «Ваші опоненти твердять, що в вашій країні немає демократії, чому, на вашу думку, вони так вважають?». Але навіть на такі запитання доктор Банда відповідав одне: «Я з вами про це говорити не буду!». Кореспондент відчув, що повторювати запитання немає сенсу, бо відповідь була чітка. Він просто записав це, а потім передав інтерв’ю в ефір з 12-ма запитаннями і 12-ма однаковими відповідями. І це сказало про доктора Банду набагато більше, ніж, якщо б він дав відповідь – правдиву чи неправдиву», – розповів Андрій Куликов.
Про щирість політиків
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марина Ботнарева
