Вдихаючи п'янке травневе повітря згадую перші хвилини у стінах ЗНУ. Перший модуль, залік, високий бал, гордість та задоволення собою. Неймовірне хвилювання перед першою в житті сесією, та невгамовна радість після її закінчення. Ось вже і другий семестр, і я впевнено крокуюю до Запорізького найкращого, як до себе додому. Адже там так само затишно, близькі люди і тепла атмосфера. Нові викладачі та дисципліни, нові завдання та практика. Вкотре переконуюсь у обраному фахові. І час пролетів, наче швидкісний потяг. Тиждень до сесії. Знову напруження, підготовка до іспитів – як це складно, коли весна за вікном розмальовує все яскравими барвами. Але все це пройде, а запам’ятається контраст емоцій – від страху перед новим життям у вересні, до травневого суму від того, що через кілька днів я на все літо покину це місто, що стало для мене рідним, причарувавши своїми метушливими вулицями та привітними людьми. Я сяду у свій потяг і поїду до рідного, затишного краю. Я гарно проведу час, але щовечора я згадуватиму свою невеличку квартиру, та світло ліхтарів у її вікнах. Я зігріюся думками про те, що завжди зможу повернутися сюди, до моєї другої, маленької Батьківщини.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Злата Зубкова
