Український політик та громадський діяч Микола Томенко завітав до Запорізького національного університету 12 травня. Микола Володимирович обговорив зі студентами складну ситуацію, що склалася в Україні, а також відповів на гострі й подекуди провокаційні запитання молодих українців.
– Раніше ви були в партії «БЮТ», тепер стали довіреною особою Петра Порошенка. Що сталося? Чому такі зміни?
– Я з впевненістю вважаю себе ідеологом демократичних сил. Півроку тому обґрунтував необхідність єдиного кандидата в президенти. Я не знав, що буде війна з Росією, й не передбачав революції та загибелі молодих людей. Але навіть за статичних умов, не кажучи вже про військові, був переконаний, що ми повинні робити висновки з тих помилок, які допустили у 2005-2006 роках. Від демократичного проукраїнського, проєвропейського табору слід мати єдиного кандидата. Мені вдалося переконати в цьому Віталія Кличка, Петра Порошенка, Юрія Луценка й багато інших. До речі, коли я відстоював ідею єдиного кандидата, говорив про те, що ухвальним рішенням ми підтримаємо будь-кого з демократичного табору, хто матиме найвищий рейтинг. Спочатку найвищий рейтинг мала Юлія Тимошенко, потім Віталій Кличко, зараз беззаперечним лідером є Петро Порошенко. На жаль, «Свобода» та «Батьківщина» не підтримали цю ідею, тому мені залишалося лише покинути ряди старої партії для реалізації своєї концепції. На щастя, я вже зробив все, що було в моїх силах, аби допомогти «Батьківщині». Юлія Тимошенко тепер на свободі, й у мене немає якихось моральних зобов’язань перед нею. Таким чином я як позапартійний міг дозволити собі просувати ідею єдиного кандидата. Коли ми з Порошенком домовилися, що в команді хтось мусить розробляти гуманітарну стратегію України, я зі своїми колегами, науковцями, акторами, митцями, директорами заповідників із готовністю взялися за цю справу. Найближчим часом вже зможемо її презентувати. Тож, вважаю, що за останні роки я своїх позицій не змінив. Якби у Тимошенко сьогодні був найвищий рейтинг, я б все зробив, щоб вона була єдиним кандидатом. Якби Віталій Кличко випереджав інших кандидатів, я б переконав інших зробити його єдиним. Тому що ми, українські політики, повинні навчитися мислити принципами й інститутами. Я маю на увазі, що про якісь принципи ми домовляємося й лише тоді вже їх наслідуємо. До суспільства треба прислухатися, досить думати лише про себе. Мої останні зустрічі доводять, що люди також мислять принципами.
– Нещодавно український кордон перетнула російська бронетехніка. На що чекає українська влада? Чому кордон з Російською Федерацією досі не перекритий?
– Так склалося, що багато українських регіонів в економічному сенсі серйозно пов’язані з РФ, і коли ми починаємо говорити про якісь жорсткі речі, до нас приходять керівники підприємств і говорять, якщо ми це зробимо, це означатиме, що ми автоматично закриємо ці підприємства. Якщо ми закриваємо підприємства, то невелике містечко біля кордону залишиться без грошей та нормальних засобів для існування. Якщо ми йдемо на ізоляційні кроки, мусимо думати, як підстрахуватися, запобігти економічному колапсу. Ми думаємо над іншими проектами для цих підприємств, адже, якщо Росія відмовиться від замовлення, підприємства мають виконувати якісь інші. Стосовно кордону ви абсолютно праві, але, на жаль, поки ми не маємо змоги це зробити. На момент погіршення ситуації у нас були підрозділи прикордонників, де на 10-12 осіб чотири автомати. Крім того, ці прикордонні застави розміщені розріджено, адже ніхто не сподівався, що Росія нападе на нас. Більше того, згідно зі стратегічною доктриною, Росія – наш партнер, ніхто не передбачав, що доведеться воювати з нею. Кордони були практично голі.
– Тоді чому Україна не вводить ніяких санкцій проти Росії, хоча постійно вимагає цього?
– Для цього нам потрібно переконати міжнародну спільноту. У нас немає достатніх ресурсів, щоб вводити санкції. Тому зараз активно ведуться переговори з приводу введення третього рівня санкцій. Нам потрібна чітка й зрозуміла позиція міжнародної спільноти не лише з точки зору кредитування чи організаційної допомоги. Сьогодні мало країн, які потрапляли в міжнародну ізоляцію, мало країн виживало в таких умовах, тому вони йшли на компроміс. Приклад – Іран. Новий президент розуміє цю проблему й тепер веде переговори з США. Міжнародний тиск дуже вагомий привід відступити. Але ми так само повинні показати готовність захистити свою державу.
– Чому й досі не створено мозковий центр, в який повинні ввійти фахівці: генерал Ратецький, генерал Лопата, Кабаненко та інші?
– Залучають уже, на жаль, із запізненням. Горгулін, Марчук стали радниками Турчинова. Кабаненко – вже заступник міністра оборони. Ви праві, єдиного мозкового центру немає. Виходить десь Турчинов забрав, інші теж розійшлися по різних місця. У нас завжди постає проблема, що кожен політичний лідер хоче бачити поруч свою команду. Ахметов зараз своїх дружинників хоче, але це, м’яко кажучи, дурня, тому що координація має буди абсолютно очевидною. Як кожен із нас почне свою армію робити, це погано кінчиться. Повинна бути одна армія з чіткою координацією, тому такий центр, про який ви кажете, є дуже важливим. Напевне, з запізненням його утворили, тому втрачено темп, час, а партійні протиріччя призвели до серйозних втрат України, які ми маємо.
– Деякі ЗМІ активно пропагують сепаратистські ідеї, особливо це питання актуальне для інтернету. Чи може українська влада запобігти цьому?
– Формально, за законодавством, у нас є документи, що стосуються боротьби з тероризмом. В цьому законі є розділ про антитерористичну операцію. У рамках цього закону зазначені обмеження інформаційної сфери, в тому числі в інтернеті. Якщо певний сайт пропагує терористичну діяльність, за законом, ми можемо його закрити. Інша справа – оціночні судження. А також ненавмисна пропаганда ідей сепаратизму, тобто журналіст бере інтерв’ю у людини, яка висловлює таку свою позицію. Відповідальність за захист державних інтересів не регулюється законом, це треба мати в голові, розуміти, до яких наслідків може призвести той чи інший матеріал.
– Що треба зробити факультету журналістики й узагалі всій журналістській братії, щоб ми не програвали інформаційні війни?
– По-перше, слід упорядкувати фахову підготовку журналістів. По-друге, тотальна деполітизація. На мою думку, слід більш спеціалізовано займатися підготовкою журналістів: не широкого профілю, а з глибокими знаннями в певній сфері. Зараз журналісти все потрошку знають, але непрофесійно. Це посилить і суспільну, й моральну відповідальність. Гонитва менеджменту за грошима, пошуком дешевих сенсацій – небезпечна штука. Тут мусить бути баланс між відповідальністю та професійністю. Звичайно держава повинна подумати й про Україну, й про закордон. Нам вкрай необхідно відновити іномовлення російською та англійською й реалізувати той закон, який я лобіював: створити два канали суспільного телебачення, три радіо з суспільним мовленням, щоб просувати освіту, культуру, інші позитивістські речі.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марина Ботнарева
