Чи на тих людей витрачаємо свій час

 

Як часто життя нас зводить з людьми, пам'ять та душевне тепло про яких ми проносимо через все своє життя. Іде час, але поринаючи у спогади, пов’язані  з певною людино, кутки наших губ підійматися в усмішці, серце б’ється частіше, в очах з’являється іскра, жага до життя.

Зустріч із таким людьми рідкість. Мені доля усміхнулась і все ж таки познайомила з людиною, яка вплинула на моє життя, додала йому радості і наповнила світлом. Напевно, ви подумали, що далі піде мова про перше кохання. Але ні. Ім’я цієї людини Сергій Юрійович Сосін. Це був чоловік 35 років, який викладав заняття з кінології, коли мені було 14 років. Кінологія – це наука, що вивчає поведінку собак, їх характери. Відштовхуючись від знань психології та повадок тварин, кінолог знає, який підхід потрібно знайти до собаки, аби видресирувати її. Вперше, прийшовши в цей гурток, Сергій Юрійович справив на мене враження суворого чоловіка, для якого собаки – це тільки спосіб заробітку. Пройшло декілька днів з нашого знайомства, і я зрозуміла, що нібито суворий чолов’яга – це ніхто інший, як найдобріша та найпривітніша людина, з якою мене колись зводило життя. Його міміка, постава, жести – все казало саме за себе. На всіх нас Сергій Юрійович впливав найкращим чином. Чоловік показав нам наскільки розумні ці тварини, незважаючи на їх бешкетний та неслухняний характер.

У Сергія Юрійовича завжди була горда постава, його розслаблена хода і досі перед очима. Його енергетика давала нам зрозуміти, що він пишається своєю справою та тим, якою людиною він є. Одразу було видно, що це особистість, яка впевнено почувалась у суспільстві. Його зморшки біля очей говорили про те, що чоловік такої серйозної, складної професії, професії, що вимагала витримки та терпимості, завжди знаходив час пожартувати, потішити оточуючих новим анекдотом. Потрібно було одразу здогадатися, що наш викладач – людина широкої душі. Про це свідчив той факт, що чоловік все своє життя присвятив цій професії.

Мабуть, кожну людину можна порівняти з явищем природи. Нашого викладача я порівняла б з веселкою, адже якщо у когось був поганий настрій, заходив Сергій Юрійович, розповідав чергову веселу історію з життя, і від похмурого настрою не залишалося ніякої згадки. У ті моменти вся аудиторія наповнювалась нашими усмішками, а в очах завжди можна було побачити несамовиту зацікавленість в надії очікування.

Не дарма про цю людину вище згадувалось у минулому часі. Людина, яка була для мене прикладом втілення сили духу, волі та характеру, помер 5 років тому. Я дуже вдячна долі за те, що вона звела мене з людино з великої літери «Л». Можливо такі думки у мене виникають через те, що останнім часом на життєвому шляху зустрічалися люди, в яких доводилось розчаровуватись, і Сергій Юрійович здавався на їхньому фоні взірцем того, яким повинен бути справжній друг, компаньйон. А можливо це дійсно образ цікавої та розуміючої людини. Одне можу сказати напевно: щира усмішка, манера говорити, чорні очі, в яких ніколи не було лукавства, сильний та вольовий характер Сергія Юрійовича назавжди залишиться в моєму серці…

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Victoria Dyadya