Нещодавно, 13 листопада, у Києві перейменували 10 вулиць та площ. Відтепер провулок Чекістів називатиметься провулком Костя Гордієнка, вулиця Горького тепер носитиме назву вул. Антоновича, вул. Червоноармійська – вул. Велика Васильківська. Історичну назву депутати повернули вул. Аніщенко – тепер це вул. Левандівська, вул. Вєтрова перейменовано на вул. Назаровську, вул. Воровського – у вул. Бульварно-Кудрявську, вул. Димитрова – на вул. Ділову, вул. Іванова Андрія на провулок. Бутишева.
Скажете: «Так це ж у Києві!». Так, це в Києві. Там і влада люстрована, і люди, судячи з усього, більш свідомі та патріотичні.
У Запоріжжі з назвами вулиць – усе по-старому.
Судіть самі. Є в місті вулиці імені Ф.Артема, засновника Донецько-Криворізької радянської республіки, який брав участь у знищенні українського національного руху. Є й імені М. Ватутіна, воєначальника, генерала армії, котрий використовував солдат як гарматне м’ясо. На думку історика В. Сергійчука, Ватутін «кидав сотні людей беззбройними під німецькі танки, особливо на території України. І тільки завдяки гарматному м’ясу такі генерали як Ватутін вигравали битви».
Не можуть «забути» наші містяни зловісних фігур перших років правління більшовиків, організаторів червоного терору В. Володарського і М. Урицького. Наприклад, за розпорядженням Урицького були розстріляні демонстрації робітників, обурених діями нової влади; піддані тортурам, а потім вбиті офіцери Балтійського флоту і члени їхніх сімей. Кілька барж з заарештованими офіцерами було потоплено у Фінській затоці. Петроградська ЧК здобула репутацію диявольської катівні. За деякими оцінками, кількість жертв, убитих за наказом Урицького, становила не менше 5 тис. осіб (С.Мельгунов лише за газетними джерелами нарахував 884 людини).
Не зникла згадка у славному Запоріжжі про терориста, карателя, одиного із організаторів розкрадання більшовиками культурного надбання Росії П.Войкова, про М.Калініна, організатора політичного терору в Радянському Союзі у 1920–1930-х рр., який санкціонував проведення репресій і самоуправних розстрілів.
По-справжньому «вічна пам’ять» закарбована в назвах вулиць Кірова й Косіора (є й досі такі в Запоріжжі!). Перший ввійшов в історію як активний організатор політичних репресій та переслідувань духовенства в більшовицькій Росії, СРСР, як очільник будівництва Біломорсько-Балтійського каналу, гірничодобувних комбінатів на Кольському півострові, та СЛОН – Соловецький табір особливого призначення ОДПУ. Другий – як один із організаторів Голодомору в Україні. За його ініціативою було створено колгоспні фонди. Вилучення, при безпосередній підтримці Косіора, на початку 1933 р. цих фондів для виконання плану хлібозаготівель стало однією з головних причин голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Крім цього,
Косіор безпосередньо причетний до ліквідації українізації і проведенні політики русифікації, розгортанні протиукраїнського терору, фабрикації численних політичних процесів та масовому винищенні національної інтелігенції. Саме за часів Косіора було репресовано або доведено до самогубства плеяду націонал-комуністичних діячів, зокрема М. Хвильового і М. Скрипника.
Висловлюємо й досі «шану» учаснику знищення українського національного руху у 1918–1919 рр., підлеглі якого жорстоко знущалися над полоненими і творили насильства над мирним населенням – М. Щорсу, одиному з головних керівників колективізації – В.Куйбишеву, основоположнику т.зв. пролетарської літератури – А.Луначарському, керівникам радянських каральних органів, активним організаторам політичних репресій – Д. Мєдвєдєву, В. Мєнжинському, Г. Орджонікідзе, Ф.Дзержинському.
Про вождя пролетаріату годі й говорити! Найдовший в Європі проспект (апріорі, маємо гордитись) – має імя головного творця тоталітарної системи СРСР! Ну, і зовсім так по-братерськи – в Жовтневому районі вулиця Ілліча (на кожному кроці – радянщина!). Іже з ним засновники діалектичного матеріалізму, теорії класової боротьби – К.Маркс і Ф.Енгельс. Ну, як же без них? Виходить, у Запоріжжі, ніяк!
Так само ніяк не можуть «розпрощатися» запоріжці з ідеологічними, навіть міфологічними символами, говорячи: «Мені на … Чекістів, Червоної Кінноти, Червонознаменну і Червоного прапора, Червоногвардійську, Комінтерна, Третьої п’ятирічки і Сорок Років Радянської України, Соціалістичну, Радянську і Союзну, Паризької комуни, Броненосця Потьомкіна і КІМа!».
Остання капля – вулиця імені Паліка Морозова, що в Шевченківському мікрорайоні! Справжній Павлік проти батьків не свідчив, але система возвеличувала його саме так! І ми всі ще за інерцією співаємо алилуя!
Радянське минуле в Запоріжжі не тільки в цих ідеологемах залишило свій відбиток. Воно й в поетизації будівництва й виробництва, загалом НТР. Але хто запитав, як живеться людям на Високовольтній, Кабельній і Генераторній, Бетонній і Глиноцементній, Абразивній і Шламовій, Вагонній, Дизельній, Доменній і Мартенівській, Трансформаторній і Тракторній, Компресорній і Комбінатській, Електровозній, Електролізній і Стратосферній, Марганцевій і Мініральній, Індустріальній та Інтсрументальній? І це все реальні назви, котрі є й сьогодні в Запоріжжі! Підозрюємо, що крім абразиву й шламу, трансформаторів і генераторів і т. п. – нічого там більше немає! Як там люди досі живуть, народжують, чи помирають? Як воно дихається на вулиці Осовіахіма, що в Ленінському районі? Та ніяк! У назві все ж сказано: «Осовіахім!!!».
Є в місті й вулиця Міжнарожна. Є й Демократична, на Кічкасі – будинки в аварійному стані. Не приведи Господи, щоб побачили це колись представникам ЄС чи ОБСЄ. «Така вулиця Демократична?! Це так виглядає
омріяна демократія?» – спитають. «Не те, що через двадцять років, такі злидні ніколи не вступилять до ЄС!»- подумають собі тихо, та підуть від нас назавжди.
Із політикою, й справді, не все гаразд. Але чи буде краще, якщо в козацькій вольниці є вулиця Табірна і Політкаторжна?
Щодо козаччини – вона представлена іменами Кармелюка, Івана Сірка, Івана Богуна, Палія, Тараса Бульби, Богдана Хмельницького. 6 імен + вулиця Козача = це все славне Запорожжя? А де ж славнозвісний подих історії?
Окрема ситуація з назвами провулків. Цікаво, чим керувались, коли називали провулки Курильський і Гімалайський. Це натяк? Мовляв, так «близько», як названі географічні об’єкти? Або провулок Дарвіна. Там вже, сподівались ініціатори назви, будуть жити тільки люди розумні (без образ, для тих, хто там справді живе).
На останок про хороше. Але погляньте, як його мало, в порівнянні з попередніми шламовими й абразивними. Окрім легендарної вулиці Зарічної, все-таки є в нас Каштанова, Кедрова й Соснова, Квітуча й Квіткова, Яблучна й Ягідна (як не згадати безсмертний хіт Антонова)! Є Дружна й Гостинна, Казкова, Щаслива та Чарівна, Чудова, Малахітова й Бурштинова, Патріотична й Доблесна, Міцна, Слави і Правди! Підіймається настрій та з’являється атмосфера свята від назв вулиць Новорічна й Зимова!!! Як по-домашньому звучить: «Тихий провулок, Чистий провулок»… Виходить, можемо створювати «нормальні» назви!
Закінчити хочеться словами В.Гавела, який говорив, що якщо людина живе в оточені тоталітарної пропаганди і не помічає її, значить пропаганда досягнула своєї мети.
То що, славні запорожці, не помічатимемо й далі?
Автор: Ганна Полякова
