Минулого тижня короткометражна стрічка Артема Сукача, студента Мелітопольського державного педуніверситету Богдана Хмельницького, «Очі» знайшла своїх перших глядачів. Не дивлячись на юний вік режисера, Артем обрав тему дуже серйозну та болючу для українського народу – Голодомор 30-х років.
Творці 12-хвилинної короткометражки зробили глибокий, мудрий фільм. Він розповідає історію маленької дівчинки Настусі, яка намагається вберегти себе і свою сім’ю від катувань радянських спецпризначинців і залишити бодай крихту хліба для свого брата та сестри. Її мати знаходиться на межі життя та смерті. Дівчина вперто не бажає скоритися агресору. Але до їх хати приходять солдати НКВД і забирають останнє. Настуся намагається повернути своє зерно, але вже надто пізно…
Про те, як проходили зйомки фільму та що хотів сказати своєю роботою режисер, «Пороги» запитали у самого Артема Сукача.
– Артеме, режисерська практика – твоє хобі?
– Так, наданому етапі це скоріш хобі, але я планую пов’язати з кіномистецтвом подальше життя.
– Що вплинуло на вибір теми для фільму?
– Перш за все ми хотіли зняти національно-патріотичний фільм, щоб люди могли замислитись над своїм відношенням до держави та до оточуючих їх патріотичних громадян. З самого початку хотілося показати нинішні події, що також болюче відображаються на долі звичайних українців. Але все ж таки потім вирішили зняти кінострічку про події, що вже стали історією, мають дуже емоційний характер і у всіх патріотичних громадян викликають певний спалах у душі.
– Хто займався написанням сюжету та підбором музики?
– Написанням сценарію та підбором музики займався особисто я.
– Як відбирався акторський склад? До нього увійшли друзі?
– Актори відбиралися за результатом кастингу, який відвідало більше, ніж 100 людей. Як не дивно, друзів серед акторського складу не було.
– Хто спонсорував фільм, і який у нього бюджет?
– Сторонніх спонсорів проект не мав, все фінансування я взяв на себе. Бюджет фільму – 10 000 грн, накопичених за деякий час.
– Де проходили зйомки, скільки зайняли часу? З якими труднощами тобі довелось зіткнутися?
– Зйомки проходили на трьох натурних локаціях, що знаходяться в селі Райнівка (Приморський район), Мелітополі та у Кирилівці (Якимівський район). Було всього три знімальні дні, але загальна робота над фільмом зайняла близько двох місяців.
Труднощів було багато, але куди ж без них? Перш за все – це фінанси, бо кіно без бюджету не можливо зняти. А ось на самих зйомках у селі Райнівка були дуже складні погодні умови: -3 градуси і шквальний вітер, бо поряд знаходилося море, і ми відчували всю могутність півночі на собі. Особливо важко було акторам, бо вони знімалися у легеньких весняних костюмах.
– Як твої рідні поставились до ідеї зняти фільм? І яка була в них реакція після перегляду?
– Мої рідні цілком підтримали мою ідею, бо я творча людина и завжди знаходжусь у пошуку. Коли вперше побачили фільм – вони плакали. Але хочу сказати, що подібна реакція була не тільки у моїх родичів, а й у всіх присутніх на закритому показі цієї кінострічки.
– А що ти відчув, побачивши таку реакцію глядачів?
– Я був дуже радий, що мій фільм викликає у людей подібні емоції. Це означає, що я не дарма працював над ним. Принцип кіно простий – воно орієнтоване на глядача, а коли стрічка не викликає у глядача ніяких емоцій, то значить всі зусилля були марними, і фільм, по суті, «мертвий».
– Після цього проекту як ти гадаєш, наскільки реально та вигідно знімати кіно в Україні?
– Кіно в Україні знаходиться зараз у дуже скрутному становищі. Потенціал для розвитку є, але потрібне фінансування, та ось тільки держава не приділяє цьому належної уваги. Дуже прикро, що є багато талановитої молодці, які готові займатися подібним і тим самим відроджувати український кінематограф, але їх ніхто не бачить і не чує. Кіно, як бізнес, у нашій країні також можна вивести на стабільний і стійкий рівень, з постійним поповненням капіталу держави і оновленням матеріально-технічної бази для зйомок серйозних проектів. Проте, якщо так все і залишиться, то вже через 6-7 років ми будемо констатувати повне винищення українського кіно як складової всієї культури. Треба шукати шляхи фінансування, почати з малого і йти до вершини, бо для комфортного старту не потрібні якісь «суперкошти», треба зовсім трохи, і тоді про наше кіно будуть говорити у всьому світі, як про якісний бренд.
– А нові ідеї для зйомок вже є?
– Звичайно ідеї є, їх дуже багато, як на короткометражні фільми, так і на повнометражні. Є також здібна команда і обладнання для створення повного метру, та ось тільки нема фінансів, це єдиний критерій, що нас зупиняє. А ось над короткометражними фільмами ми продовжимо працювати, вже на цих вихідних почнуться зйомки нашого другого короткометражного фільму, мелодрами.
– Я так розумію, ідея нового проекту поки що таємниця?
– Ну можна сказати і так, всіх подробиць розповідати не буду, але скажу одне – кіно про кохання, проте, з незвичайним сюжетом. Ще до 9-го травня ми збираємося випустити фільм, що буде присвячений святу перемоги. Роботи багато.
До речі, Артем зі своєю командою запрошує до співпраці всю активну і талановиту молодь. Знайти їх можна у групі в соцмережі – https://vk.com/svoya_storona.
Автор: Єлизавета Матюхіна
