Мрячне і похмуро-хмарне небо розтягнулося щільним полотном. Свистячий вітер обдавав лютим холодом. Дерева занурилися в непроглядну тишу. Сьогодні він точно зрозумів, що втратив себе. Немов осяяння наздогнало його холодною хвилею.
Тік-так, тік-так…
…Колись мріяв бути скрипалем. “Інтелігент проклятий, куди там! Країні потрібні робочі руки!” Зупинився. Ще мінус одна частинка від себе. Вже тоді він перестав бути цілісною субстанцією – втратив частину, частину себе.
Тік-так, тік-так…
…Він втрачав частину себе кожну секунду свого нікчемного життя. Обрав бути у толпі, бо інакше нарекли б асоціальним елементом. А йому не цікаво було слухати одноманітні буденні небилиці “товарищів”. Він жадав стати ще одним “ворогом народу”, аби тільки на мить повернути усі розгублені частинки свого Я.
Тік-так, тік-так…
– Навіщо це тобі! Небезпечний елемент! І на роботу вже пора, тунеядецю! – пролунав гучний докір самому собі в його голові. Це був остаточний кінець: хрупкий механізм зі збирання тих загублених шматочків свого “Я” завмер. Тепер вже назавжди.
А скільки таких, як Він, сьогодні? І вже не гнітить ні партійний устав, ні докір “товарищів”. Холопська піддатливість – власний вибір. Бути серед натовпу запеклих покидьків таким самим – власний вибір. Відмовлятися від доброчесності через непрестижність – здогадались вже наслідком чого є? І всі продовжують доламувати частини свого “Я” – спочатку топчуть ці крихкі шматочки самостійно, а потім віддають на поталу натовпу.
Бути цілісною структурою – розкіш. Не бути заангажованим жодною ідеологією – сміливість. Мислити, а не споживати чужі думки – як умова.
Автор: Сєда Власова
