Я помітив, що в останні часи серед студентів побутує песимістична думка щодо їхнього працевлаштування. Ніхто не впевнений в собі і своєму майбутньому. Вже з першого курсу в душі зароджуються сумніви, чи правильний шлях обрав кожен з нас.Звісно будуть такі думки, адже кожен з нас бачив, як наші знайомі та близькі, виїжджаючи за кордон, лише на декілька місяців, заробляли річну зарплатню дипломованих спеціалістів. Влада не дає надії на майбутнє, політичні лідери країни обіцяють нам золоті гори, а ми бачимо лише пустоту. Не можна засуджувати молодь за її погляди, адже це право кожного в нашій демократичній країні. Мені просто прикро, що наша країна недостатньо турбується про студенство, не дає йому перспектив, там ми втрачаємо молоді кадри,- а отже і країну.
З моїх власних спостережень, більша половина моїх ровесників повернулася спиною до планів працювати за спеціальністю на теренах України. Це проблема, і її потрібно вирішувати. Влада забуває про фундамент – молодь, адже з саме з неї починається майбутнє. Але особисто я не втрачаю надії на краще і хочу працювати на Батьківщині, проте знаю: якщо моя держава не зможе прогодувати мою сім’ю в обмін на мою чесну працю, я буду змушений шукати щастя на чужині.
Автор: Ігор Гур’єв
