Протягом трьох тижнів відомий американський фотограф Френк Фолвелл та його дружина, професор Індіанського університету ШеронРіччарді викладали курси журналістської етики та фотожурналістики для студентів-журналістів у ЗНУ. Напередодні свого від’їзду американський гість поділився з «Порогами» своїми враженнями від роботи зі студентами ЗНУ.
– Френк, коли Ви почали цікавитися фотографією?
– Насправді, я почав виявляти цікавість до фотомистецтва ще в 11-річному віці. Саме тоді я почав робити свої перші кадри, займався аматорською зйомкою. Це тривало декілька років. Коли я навчався в університеті, я робив фотографії для місцевої газети. Вже пізніше я почав працювати у них штатним фотографом.
– У яких виданнях Ви працювали?
– Загалом, за всю свою кар’єру, я був фотографом у 5 газетах. Найдовше я пропрацював у двох газетах. Це щоденна газета «USA Today» та «The Des Moines Register» – газета штату Айова, свого часу це було престижне, загальновідоме та високоякісне видання у нашій країні.
– Ви коли-небудь шкодували, що обрали професію фотожурналіста?
– Ні, ніколи. Я вважаю, що газетна справа – це дещо захоплююче, повсякчасне випробування власних сил, і, можливо, ці дві складові і є головними. Ви завжди відкриваєте для себе щось нове, у вас завжди новий виклик, новий іспит, кожного дня, кожного тижня. Ви зіштовхуєтеся з новими ситуаціями, новими людьми. Але з іншого боку, газетна справа буває нудною, ви робите одне й те саме впродовж багатьох років. Але якщо ви дійсно захоплюєтеся журналістикою та знаходитеся у постійному пошуку нових ідей та ситуацій, ви уникнете цієї рутини.
– На Вашу думку, що є найважчим у Вашій роботі?
– Змусити людину зрозуміти, що репортери і фотографи мають працювати спільно, як колеги. Зацікавити читача, залучити до описуваної історії. Фотожурналісти повинні знаходити ідеї для статей, це наша робота – мати ідею.
– В українських медіа присутня тенденція до скорочення штату, видання не мають коштів утримувати фотографів, тому самі журналісти змушені виступати у ролі останніх. Але дуже часто у них немає належної техніки та навичок і, як результат, з’являються матеріали з ненадто якісними знімками…
– Це дуже важлива проблема, вона типова не лише для України. Утримання фотографа у редакції коштує так само, як і робота репортера, але обладнання вартує великих грошей. Тому деякі невеликі американські видання відмовилися від фотографів, і самі журналісти роблять знімки або використовують фотографії читачів, свідків подій, беруть світлини з соціальних мереж. І зазвичай така газета виглядає жахливо. Але більшість наших видань все ж мають штатних фотографів, номери цих газет гарно ілюстровані. Ситуація, про яку ви розповіли, – це велика помилка редакторів видань. Альтернативне вирішення проблеми – навчити журналістів бути фотокореспондентами, чим я і займаюся. Справа у тому, що журналісти фотографують нашвидкуруч або знімають дуже короткі відео з місця події. Таким чином, втрачається якість фотографій. Тому мати штатного фотографа – це найкраще рішення. Я б дуже хотів, аби кожне фото у газеті чи журналі було зроблене саме фотографом. Але мені подобається навчати студентів та журналістів, які можуть фотографувати за допомогою найпростішої камери чи смартфону.
– Деякі журналісти вважають головною запорукою успіху дороге обладнання, але навіть не вміють правильно його застосовувати.
– Ця проблема є повсюди. Молоді фотожурналісти припускаються однієї й тієї самої помилки: вони вважають, що оскільки в них є дороге обладнання, то вони автоматично роблять гарні знімки. Але можна мати і звичайну, дешеву камеру, і знімати справжні шедеври. Звісно, що гарне обладнання дає додаткові можливості для зйомок, але камера є лише помічником фотожурналіста, вона не виконує всю роботу за нього.
– Чому Ви вирішили стати медіатренером та навчати студентів у різних країнах?
– Моя дружина, Шері (від авт: Шерон Річчарді – професор Індіанського університету (м. Індіанаполіс, США), спеціаліст із журналістських стандартів та професійної етики), вже досить давно займалася цим, я подорожував з нею ще до того, як я пішов із «USA Today». Це почалося ще у 90х роках, виходить, ми вже 20 років подорожуємо світом, викладаючи журналістику. Це справді приносить нам величезне задоволення. Ми маємо шанс працювати з такими молодими спеціалістами, як ви. Зазвичай, у нас набагато більше часу для роботи, аніж ми маємо у ЗНУ. Ми хотіли б залишитися на довше у Запоріжжі. Я б хотів провести тут photoworkshop (майстер-клас із фотографії). Можливо, я повернуся, щоб провести його.
– Які Ваші враження від нашого вишу та роботи з нашими студентами?
– Це було дуже цікаво, як я вже зазначав, я хотів би провести більше занять, аби познайомитися ближче. Я побачив у ваших студентів справжню зацікавленість у своїй професії. Вони показували мені свої фотороботи, деякі з них були справді дуже високої якості. Я сподіваюся, що зможу повернутися до Запоріжжя та продовжити почате. Із багатьма студентами я продовжуватиму тримати зв’язок, ми встигли потоваришувати та обмінятись e-mail адресами.
Наприкінці зустрічі містер Фолвелл залишив побажання для студентів факультету журналістики.
Автори: Таїсія Зозуль, Даніїл Богомолов
Фото: Даніїл Богомолов
