Із небагатьох фільмів про Чорнобильську катастрофу, кінострічка «Розпад» з максимальним реалізмом демонструє глядачеві події, що відбувалися в той час.
Вагому роль в картині грає те, що вона було відзнята під час радянського союзу. Саме цей факт і пояснює наявність суперечливих моментів з приводу «швидкої» реакції партії на трагедію, та взагалі дуже оперативну роботу тогочасної влади. Заради істинності варто зазначити, що мала місце також і суттєва критика «верхівки» у фільмі, особливо це простежуються у особі керівника атомної станції, котрий щоразу запевняв про звичайнісіньку безпечну для суспільства аварію.
Цікава сюжетна лінія, у переплетенні трьох близьких друзів, що мали різні долі (журналіст, фізик-ядерник, лікар), дозволяє аудиторії побачити трагедію з різних кутів зору, та відчути себе у декількох амплуа, інколи, – поставити себе на місце героїв.
Стрічка є досить важкою для перегляду. Складно назвати це «масовим кіно», оскільки картина несе собою особливу, подекуди апатичну атмосферу, характерну для типових представників «андерграунду». Образ всемогутності, марнославства влади, та, навпаки, безвихіддя та неспроможності звичайних людей зробити хоча б щось, доволі сильно давить на тебе під час перегляду. Саме у цей, кризовий момент, стали помітні вади тогочасної планової економіки, яка давала знати про себе практично усюди. Коли люди, що знали реальну картину, благали вивезти хоча б дітей, їм суворо відповідали, про те що «справляти будуть усі заплановані 20 весіль».
Одними з найбільш емоційних є кадри евакуації – сила запилених автобусів, що на шаленій швидкості їдуть з приреченого міста, здивовані очі людей похилого віку в приміських селах, Прип’ять з борту гвинтокрила, покинутий хлопчик, який малює на асфальті величезні літери: «Мамо, приходь». Саме ця забута в поспіху дитина і є відображенням реальної величини трагедії, що трапилась із півтора сотнями тисяч людей.
Показовою також є демонстрація раптового хаосу, безвладдя, підлої втечі чиновників та їх сімей на літаках та гелікоптерах, що залишають на призволяще ціле місто, та людей, котрі буквально падають від гострої променевої хвороби.
Фільм є дуже приземленим, демонструє катастрофу з самої що не на є «середини», без аніякої «чорнухи» у вигляді прибульців, мутантів, американського спецназу та інших «гріхів» Голівуду. Саме «побутовість» цього фільму і дала такий результат – мінімум сентиментів та любовних ліній (як це у випадку з іншими вітчизняними стрічками про аварію на ЧАЕС), та максимум звичайних людей, звичайних життів, та кожної окремо взятої долі.
Окрім цього, фільм наскрізь пронизаний тонким гумором і символами агонії, в котрій розпадається увесь Союзу. Ймовірно творці фільму саме і хотіли показати аварію на ЧАЕС – як символ падіння СРСР. Про це найяскравіше говорить обвуглений бюст Леніна біля палаючого реактора палаючого.
За рахунок неймовірно якісної та професійної роботи оператора, творцям фільму вдалося використати той самий прийом репортажу: при всій скромності бюджету, вони змогли створити чудовий ефект присутності у ті квітневі дні, ??поблизу найбільшої техногенної катастрофи світу. Також, що не менш важливо, вдалося чітко передати героїзм вчинків ліквідаторів, лікарів, пожежників та військових.
У стрічці, аварія стала не лише символом змін, але й дорогою до очищення, як наприклад, для героя Шакурова. Він вважає себе таким же винуватцем подій, що розгорнулися в суспільстві, в країні: «У тому, що відбувається винні всі. І я в тому числі». Саме тому йому була необхідна ця поїздка добровольцем на зачистку територій від наслідків аварії. Це є своєрідний символ повернення «людського обличчя»: «Тільки переживши те, що пережили ми, можна повернути собі людські чесноти і стати нормальною людиною». А фінальний діалог Журавльова з дружиною викликає побоювання, що ще не одна ЧАЕС відбудеться, якщо забудемо, як же це – бути нормальною людиною?..
Підсумовуючи, варто зазначити, що стрічка, безперечно не отримає великої популярності серед сучасників, оскільки в ній замало дії, «екшену», та забагато драми. Але, попри все це, фільм «Розпад», який був загнаний в занадто тісні рамки однієї аварії, зміг ґрунтовно продемонструвати класичні проблеми людського буття, починаючи від зради та брехні, і закінчуючи боргом перед державою, та самопожертвою заради інших.
Автор: Костянтин Ценцура
