Запорізький актор Олександр Волчков 30 із 53 років грає в театрі та кіно. Він відомий за сучасними виставами «Одруження» та «Подруга життя», а також за ролями в серіалах: «Пляж», «Застава» та «Спрага».
Олександр розповів «ПОРОГАМ», як розвивалась його кар’єра, яким повинен бути професіонал, а також, поділився власними секретами акторської та режисерської майстерності.
Коли Ви прийшли до театру, яке уявлення було про акторську професію? Які актори подобалися? Кого хотілося наслідувати?
Я прийшов до театру у 1987 році відразу після мистецького університету Котляревського у Харкові. У мене були хороші вчителі, і я досить добре уявляв професію: яка вона, які труднощі за собою тягне. Я знав, на що я йду.
До цього у мене, звичайно, було вже 14 професій, але ця улюблена, і за неї ще, виявляється, гроші платять.
А наслідувати акторів я не хотів, наслідувати акторів не варто – потрібно виробляти індивідуальність. Просто були певні кумири: Янковський, Калягін, Джигарханян, Абдулов Саша, з ним, до речі, довелося попрацювати в кіно, під час гастролей “Гардемарини Вперед” ми навіть жили в одному готелі.
В якому році і в якій виставі був Ваш дебютний виступ? Якими були відчуття та враження?
Одразу як прийшов до театру, мене взяли на роботу, дуже швидко. У мене була дуже хороша роль в спектаклі “Нічна повість”, там був персонаж Жиган – негативний герой. Потім був “Трамвай бажань”, “Діти Арбату”. Точно я не пам’ятаю, з чого дебютував, але, ясна річ, не з головних ролей. Так само як і всі починали.
Яка роль і в якому спектаклі подобається вам найбільше?
Я думаю, в “Одруженні” і в “Подрузі життя”. Скажу одразу, я говорю про вистави Магара – маестро, майстра з великої літери, який знає, як працювати з актором. Це мої улюблені вистави, улюблені ролі. Для “Одруження” Магар взяв п’єсу “Одруження” та оповідання “Женихи”, тому женихів тут шість, хоча їх було чотири. Основне залишив, а сміття прибрав, адже в наш час все ясно більш простою мовою.
В оригіналі п’єси Гоголя “Одруження” головним героєм є Подкольосін. Однак, за версією постановки в театрі Магара – головним героєм став персонаж, якого грали Ви – Кочкарьов. Це своєрідна режисерська знахідка або це випадковість?
Це було саме режисерське рішення. Повторюсь, він узяв “Женихи” і “Одруження”, з’єднав їх і дещо дописав. Магар знав, що потрібно прибрати з п’єси, що додати до неї. “Одруження” – це класика, тому вона підходить для будь-яких часів, але з деякими виправленнями.
Тут Кочкарьов – це демон, який керує процесом за допомогою рубильника, що хоче те й робить. А коли зайшла мова про любов, рубильник перестав працювати.
Такі ж цікаві режисерські знахідки є і в “Подрузі Життя”. В оригінальній п’єсі немає ні ванної, ні кухні. Магар придумав і ванну, і утоплення Фелікса, і смаження яєчні наживо. Таким же чином і Кочкарьов став головним героєм.
Ви також грали у кіно. Що для вас ближче до душі – театр або кіно? Чому?
Театр — це будинок: вийшов на сцену голенький, нікуди не сховаєшся протягом двох годин, не перезнімеш нічого.
У кіно все можна перезняти, і тут все швидше: ось тобі роль дали, швиденько її запам’ятав, почали, зняли, стоп. У кіно сцени з’являються з нуля і все робити треба швидко, адже час в кіно коштує грошей. У театрі все з’являється поступово: репетиції, застільний період. Це різне мистецтво, і мені подобається і те й інше. Хоча театр, напевно, ближче.
Що для вас “акторська майстерність”?
Це така ж майстерність як і всюди. Якщо ти копаєш яму – повинен копати її якісно, і повинен любити цю справу. Для мене моя робота в кайф, я йду туди відпочити, поспілкуватися з глядачем, це як просто посидіти у хорошій компанії. Але кожен глядач повинен йти на контакт, йому має сподобатись, щоб він захотів прийти ще. Я не працюю. У нас навіть кажуть “Служу в театрі”. Це не та робота, куди тобі доводиться ходити аби заробити гроші. Загалом, майстерність – це коли ти приходиш сюди із задоволенням, а не на роботу. Так само і в будь-якій інший професії.
Як Ви уявляєте майбутнє театру? Як буде розвиватися театр?
Зараз дуже багато хороших технологій: світлових, димових. Я думаю, що театр буде розвиватися технічно, будуть можливі просто небачені речі. А майстерність як була, так і залишиться. Якщо у тебе дійсно є талант – ти його просто розвиваєш.
Що Ви можете побажати акторам і взагалі людям, які хочуть стати акторами?
Кажуть: перший курс театрального – народний артист, другий курс – заслужений артист, третій курс – просто артист, четвертий курс – може я і не артист?
З досвідом розумієш, що нічого не вмієш. Не варто відразу хапати собі зірку на лоба. Головне – працювати і ставитись до своєї роботи з болем, трепетом. Тоді буде результат. Ось, чого я хочу побажати.
Денис Швецов
