28 грудня в усьому світі відзначають Міжнародний день кінематографу. Для кожної людини, поняття кіно різне: для когось це просто спосіб розслабитися з улюбленим фільмом, а для когось — ціле мистецтво. Сучасне покоління виросло здебільшого на іноземних стрічках. Ці фільми по-своєму прекрасні: захоплюють графікою, спецефектами, задумкою, а іноді неймовірним змістом.
Але як же ми мало знаємо про наше —українське — кіно.
Почнемо з того, що з розпадом Радянського Союзу кінематограф в Україні стрімко падає, і кількість глядачів зменшується з 552 млн до 5 млн. Це не могло не відбитися на українському глядачеві. У цьому немає нічого дивного, так як вся індустрія у 90-ті роки була в занепаді, не стало винятком і кіно. На межі 2000-х років кіномистецтво повільним, але впевненим темпом починає рухатися вгору. Усе більше на екранах вітчизняного глядача починають з’являтися кіносеріали народного зразка. Пік найпопулярнішого серіалу України припав на 2000-ні роки і називався він «Роксолана».
До 2003 року кіноіндустрія Незалежного кіно стрімко зростає. Саме у цьому році Україна отримує першу нагороду за кінокартину «Йшов трамвай дев’ятий номер». Це відбулося на щорічному берлінському фестивалі, де Україна гордо прийняла нагороду «Срібного ведмедя». А вже в 2005 році стрічка Ігоря Стрембіцького «Подорожні» отримала перемогу на Канському фестивалі та довгоочікувану «Золоту пальмову гілку». Для зйомок свого психологічного фільму Стрембіцький обрав незвичайну київську натуру — Будинок ветеранів, у якому доживають свого віку самотні немолоді актори, психоневрологічний диспансер з його дивним для багатьох устроєм. Дещо пізніше, у 2011 році, таку ж нагороду отримала Марина Врода за картину «Крос». А вже в 2014 році фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я», взяв участь у конкурсній програмі «Тиждень критики» і отримав одразу три нагороди – приз “Відкриття”, Гран-прі та приз фонду “Ган”.
Фінансування українського кіно після розвалу Радянського Союзу було досить нестабільним, а закон «Про кінематографію» Верховна Рада ухвалила лише в 1998 році. Таким чином, тільки до 2010-х років відбувається поступове збільшення обсягів кіновиробництва. Бюджет становить 21 млн гривень, завдяки голові Держкіно України Катерині Копиловій. У 2012 році було виділено 176 млн гривень, але у 2013 цей сегмент бюджету урізали на 42 млн гривень. У вересні 2016 року у сферу кіноіндустрії втручається прем’єр-міністр, який обіцяє виділити 500 млн гривень на підтримку українського кінематографу. 21 грудня узвалено закон “Про державний бюджет України на 2017 рік”, у якому прописано збільшення видатків на Міністерство культури на 25,5%, до 3,35 млрд грн. Півмільярда піде на розвиток вітчизняного кіно
Ви тільки уявіть, що у Незалежній Україні було знято 1266 фільмів! А разом з серіалами та телепередачами їх число збільшилось до 1692, про що нам повідомляє КиноПоиск. Щоправда, не всі стрічки, які ввійшли до цієї статистики, були відзняті за державний кошт. Але на сайті Держкіно є детальна інформація щодо фільмів, які профінансували з бюджету. Ось, наприклад, стрічки, створені за підтримки Державного агенства з питань кіно у 2016 році.
Також “ПОРОГИ” визначили 5 сучасних вітчизняних фільмів, які має побачити кожен українець:
«Голод 33» – жахлива і правдива картина про Голодомор, яку дивитися вкрай складно, але потрібно. Фільм показує звичайну сільську сім’ю і всі її гріхи, на які вона йшла задля того, щоб поїсти.
Картина «Поводир» – ще один шедевр українського кіно. Сюжет фільму розгортається у 30-ті роки. Головний герой – маленький хлопчик, який втратив батька. Хлопчик рятується від переслідувань, у чому йому допомагає сліпий кобзар. Дитині нічого не залишається, як стати поводирем для чоловіка. У фільмі знялася також переможниця Євробачення співачка Джамала.
«Помаранчева любов» – ще одна стрічка про революцію 2004 року. В основі фільму – любов студентки і сина губернатора, які опинилися по різні боки барикад. Головне гасло фільму: “Революція – це любов”.
Українська картина «Сафо» висвітлює провокаційну історію про нестримну любов і пристрасть двох жінок. Події фільму розгортаються на грецькому острові Лесбос в 1926 році. Зйомки проходили на кіностудії “Ялта. Фільм”. А саундтреком стала пісня української групи Lama “Знаєш, як болить”.
«Незламна / Битва за Севастополь» – український історико-драматичний бойовик, який вражає до глибини душі. У стрічці розповідається про українську жінку-снайпера. В основу картини лягла реальна історія легендарної Людмили Павличенко. Прямо зі студентської лави Київського університету Шевченка дівчина вирушила на фронт і стала живою легендою. Пізніше вона відвідала США, де познайомилася з першою леді Елеонорою Рузвельт. А у Конгресі Павличенко виголосила полум’яну промову, за два місяці після якої було відкрито Другий фронт.
Марина Юневич, Анастасія Бубнова