Зовсім скоро пам’ятна дата, згадавши яку стигне кров у жилах. Не віриться, але вже пройшов 31 рік з дня аварії на Чорнобильській АЕС. Звісно, це була та і є катастрофа не тільки України, але й всього світу. Вона відбулась на теренах нашої країни, тому не дивно, що основні втрати поніс саме український народ.
Більшості людей, які ліквідували наслідки цієї жахливої аварії, вже немає в живих, однак пам’ятати ми їх повинні. Адже саме вони поклали своє життя, щоб захистити всіх людей та вони всіма силами намагалися мінімізувати викиди того страшного, радіаційного пилу. Дуже багато художних творів присвячені подіям та людям того часу, але ніщо як вірші не передають справжній біль, емоції та силу подвигу, які пережили люди в такому близькому квітні 1986 року.
Саме тому пропоную вам добірку віршів, присвячених ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС.
Ліквідаторам аварії на ЧАЕС
Неначе безсмертні боги
пірнали в шалений вогонь,
крізь призму мовчання,
крізь призму тривоги,
крізь призму болю
розчавлених скронь та побитих долонь.
Атом вгризався у спини,
в грудини,
в зашарпані крила і залишав сам на сам із тишою.
Атом розривав свідомість
і невагомість ставала все ближчою.
Засурмив третій Ангел,
крізь озонову виразку впала отруйна роса.
А вони, неначе безсмертні боги
крізь сни тримали на собі небеса.
Іваніцька Т.
Героям Чорнобиля
Коли зловісна блискавиця
Сторуко в серце уп’ялась,
І опалила ваші лиця,
І в танці дикому зайшлась,
Коли вже й хмари спопеліли
У знавіснілому вогні, –
Ви смерть приборкати зуміли
На тім, останнім рубежі.
Не віддали їй на поталу
Світанків наших ніжний щем,
Ви, як один супроти стали,
Пекельним січені дощем.
У тій жорстокій веремії
Ви до кінця тримали бій
І пронесли свої надії
Крізь вогнецвіт своїх надій.
Шумлять жита, як і раніше,
Пливуть у небі літаки…
За вас історія допише
Суворі подвигу рядки.
Задворний В.
Ценою смерти
Взметнулся в небо столб огня,
И взрыв разбрызгал блока глыбу.
Застыла в ужасе Земля,
Бедой поднятая на дыбу.
Огонь и мрак – невидим враг.
До смерти шаг – потом бессмертье.
Ни перестрелок, ни атак,
Но жить лишь так – ценою смерти!
Пожарники идут на рать,
Моих товарищей когорта!
Вы знали: надо умирать –
И стали сталью экстра – сорта.
Разворотил нам душу взрыв.
Суровы Припяти плацдармы.
На линии судьбы – обрыв…
Но жертвы наши – нет, не даром!
Шовкошитній В.
Першим важко. Ви ж були найперші.
Із вогню та в полум’я ступили.
Не до подвигів і не до звершень.
Ви ж собою людство заступили.
Ліквідатори — ратники Вітчизни,
Славні сурмачі своєї долі,
Випали вам дні — страшні і грізні —
З чорним сонцем в синьому роздолі.
Та серця, мов промені, не гасли,
Залишились іскрами на тверді
І палахкотіли, ніби гасла,
Станемо життям супроти смерті.
Тільки б жити — це бунтує спрага —
Та продовжить пісню родоводу.
А лишилась вірності присяга —
Батьківщині, Матері, Народу.
Автор невідомий
Не забуває
Чорнобиля прозорі кігті
Торкнулися усіх усюд,
У тих вчепилися смертельно,
Хто прибирав за гадом бруд.
Закинуто на дно пащеки
Прекрасних безліч юнаків,
Так матері в дні небезпеки
Найкращих втратили синів.
В чумні часи не повернувся
З роботи юний чоловік,
І до людей вже не звернувся,
Він просто згинув, як навік.
А за чекання кілька років
Для матері привезли сина,
Впізнали ледве по сорочці,
Що в подарунок вона шила.
Знайшли в стіні попід цементом…
Замурували! Хто й за що?
Багато знав юнак до смерті,
Певно, згубило це його.
Безглузду суть страшної втрати
Досі ніхто з живих не знає,
Як справжнім довелось вмирати-
Про те ніхто не забуває!..
Лані
Ілона Давиденкова
