Поетичний погляд: Єгор Віговський

Віговський Єгор – талановитий юнак із Запоріжжя. Навчається у Запорізькому національному університеті на факультеті журналістики. Неодноразово публікувався у місцевих газетах, відомий своїми чутливими віршами про любов. Поезію пише українською та російською мовами.  Пропонуємо ознайомитись із творчістю молодого автора. 

Вірші подані в авторській редакції.

***

мы так непохожи, казалось
мы – параллель, что не сомкнется, я думал
во снах ты ко мне являлась,
я песни писал, дергая струны.

мы две горы рядом, наверное
мы – минус и плюс, холод и жар.
все так, да не так: ты первая.
первая, кто в груди моей разжёг пожар.

спрошу я себя: правда это?
со мною ли все, не снится?..

ты словно море,
над которым летают
кометы

водою которого
мне бы напиться.

***

я просто хочу, чтобы каждый твой вздох
был рядом;
чтобы ты улыбалась как можно чаще
чтоб мои поцелуи стали сладким градом,
а мои комплименты были сгущенки слаще;

я хочу, чтобы ты была самой счастливой,
чтобы плакала только от счастья;
ты уже и так в мире самая милая,
а еще ты самая настоящая.

я хотел бы стать таким мягким,
чтобы ты меня в объятиях сжала сильно-сильно
ты такая нежная и такая красивая,
ты такая искренняя, чуткая, дивная.

я хочу, чтобы ты лишь на меня смотрела,
и в твоих глазах я бы видел небо Галактики.
я хочу, чтобы наши чувства горели,
я хочу, чтоб Луна, а мы лунатики.

я хотел бы, чтобы в этом огромном мире,
среди лжи, лукавства и зависти,
ты осталась такой же прекрасной
и дарила бы мне море радости.

***
Проводи время с теми, с кем хочешь.
Не ведись на обложку, а душу люби;
А коль правда влюблен – то с нею будь ночью.
С той одной, с кем по-жизни придется идти.

Ты друзей не предай и подставь им плече;
И цени дорогих и надежных людей.
Лишь от взгляда родных в душе горячо.
Лишь от добрых поступков на сердце теплей.

***
Люди сваряться на кожному кроці,
На різні, звичайні теми.
Стоїть кожен на своєму боці,
Створюючи буденні проблеми.

Люди сваряться с різних причин,
Релігія, спорт та стосунки.
Потім питають: “Чому ти мовчиш?”
І в обіймах знов поцілунки.

Люди сваряться, і це погано.
Словами ріжучи душу.
Після сварки на серці рана,
Хвороблива й болюча дуже.

Люди миряться найчастіше,
Але те що лишилось в душі,
Не стане серце чистішим.
Неначе маленьки ножі.

Люди миряться, як не крути.
Сварки – це лише забуття.
Та слова, що сказав с жару ти,
Залягають на довге життя.