Фільм жахів «Воно», заснований на однойменному романі Стівена Кінга, більш ніж успішно стартував в американському прокаті, одразу встановивши низку абсолютних рекордів. Стрічка «перевиконала» план з касових зборів майже вдвічі, зібравши до завершення прем’єрних вихідних 117 мільйонів доларів при прогнозованих 60-70 мільйонах.
«Воно» – це по-справжньому страшна книжка, в якій перемішалися горор, і ностальгія за невинністю; у ній Кінг блискуче передав страхи підлітків. Перша екранізація роману – тригодинний міні-серіал, в якому демонічного клоуна Пеннівайза зіграв Тім Каррі, – була досить успішною. Але ремейк безумовно затьмарить її в очах сучасної молоді. «Воно» режисера Андреса Мускетті цілком може стати для цього покоління власним «Жахом на вулиці В’язів» – мета-горором, одночасно страшним і захоплюючим.
Критики визначають «Воно» як найпотужніший «атракціон жахів», зроблений з огляду на сучасну жанрову школу в особі всюдисущого Джеймса Вана з його «Астралами» і «Закляттями». Автори примудряються не повторюватись: до кожного з героїв у Зла свій підхід. Картина легко розкладається на низку «бу-моментів», кожен з яких відрізняється від іншого. Розкладається, але не розвалюється: крім цих коротких сценок – незалежних настільки, що їх можна легко поміняти місцями, і ніхто не запідозрить підміни, – у «Воно» є чіткий центральний сюжет. Це впізнаваний «кінгівський» мотив переходу в доросле життя через серйозне потрясіння.
Цікаво, що в «Воно» майже відсутні дорослі персонажі. А ті з них, хто допущені в реальність фільму, або слабкі, або становлять для дітей відверту загрозу. У підсумку хлопці змушені битися не тільки з потойбічним злом, але й з нерозумінням та агресією «реального» світу навколо них – і це теж дуже по-кінгівски та загалом «по-вісімдесятницьки».
https://www.youtube.com/watch?v=_95x_4Degjo
«Воно» – фільм, який навіть не особливо хочеться розбирати, їм хочеться просто захоплюватися. Тим, як добре він скроєний, як спритно придуманий, як якісно реалізований, як здорово у нього страшне (Білл Скарсгард в ролі Пеннівайза не такий «вкрадливий», як Тім Каррі, але вкрай моторошний) поєднується зі смішним (Фін Вулфхард, який прославився в серіалі «Дуже дивні справи», що багато в чому був парафразом «Воно» , тут «пече» напалмом). Як класно в ньому передані тендітність, ніжність і вразливість дитинства. Останнє багато в чому заслуга вдалого кастингу, завдяки якому на екрані не просто купка дітей, а справжня «банда», кожен учасник якої доповнює один одного. З огляду на це вже шкода сіквел, в якому дія повинна переміститися на 27 років вперед – до вже дорослих персонажів. Кого б не взяли на головні ролі – з чарівністю дитячої компанії «Воно – 2017» вони не зрівняються.
Акторська гра взагалі є прикметною в цьому фільмі. Клоун Пеннівайз, роль якого втілив Білл Скарсгард, і всі члени клубу невдах, і навіть другорядні персонажі – всі виклалися на 120 відсотків. Фільм чудовий у всіх проявах. Звичайно, якби творці вирішили зробити його у вигляді серіалу, він, на думку багатьох, був би ще кращим. Втім, зараз ми маємо повнометражний фільм, що разюче відрізняється від стандартних фільмів жахів, що однозначно ставить його в перелік кіно, обов’язкового до перегляду.
Мзія Харчилава
Редакція «Порогів» не впливає на зміст блогів і не несе відповідальності за вибрані авторами й авторками теми та висловлені думки.
