Відьмак – серія книг польського письменника Анджея Сапковського, яка побачила світ ще в далекому 1986 році, а останній роман – 2013 (в українському перекладі вперше було видано в 2016-2017 роках). За мотивами цього світу було створено гру «Відьмак» (усього три частини), які розробила польська компанія CD Projekt.
Ґеральт із Рівії надзвичайно запам’ятався як читачам, так і геймерам. Всі шанувальники гри з нетерпінням чекають четвертої частини «Відьмака», яку, можливо, в майбутньому зробить компанія. Але, як це часто буває, книги та їх екранізації мають певні відмінності. І світ, в якому живе Ґеральт, – не виключення.
Перше і найголовніше – гра «Відьмак» не є дослівним показом книги, а навпаки – її продовженням. Увага, зараз буде спойлер. У кінці останньої книги Ґеральта було вбито, але перший «Відьмак» розповідає про те, що його було врятовано Цириллою, його ученицею. Після цього головний герой втратив пам’ять, а тому намагається згадати все те, що раніше вмів. Так гравець починає навчатися мистецтву бою або алхімії.
Інша не менш важлива інформація – серія ігор «Відьмак» – це гарний приклад РПГ, у якій гравець може створити власного персонажа. Тож не дивно, що Ґеральт може бути неймовірним алхіміком і практично не вміти битися мечами або навпаки.
Тепер потрібно перейти до відмінностей головного персонажа. А почати краще з його зовнішнього вигляду. Тут є декілька аспектів:
- • Ґеральт в книгах ніколи не мав шраму на обличчі (його він отримав між подіями книг та ігор);
- • книжковий Ґеральт не мав бороди, навпаки – він намагався слідкувати за своїм зовнішнім виглядом; те саме можна сказати і за його волосся – в книгах воно було зібране так, аби не заважало під час бою, а в ігровій інтерпретації воно завжди розпущене;
- • мечі – відразу два, як в іграх, головний персонаж їх постійно не носив; взагалі ж, срібний меч в книжках застосовувався лише проти різний заклять та привидів, а в ігровій версії – проти всіх тварюк.
- • броня – у книзі її практично не було (легка стьобана куртка з дубленої шкіри), у грі навпаки – Відьмак завжди максимально себе захищав;
Із зовнішнім виглядом закінчили, тепер час перейти до характеру головного героя та взагалі світу, в якому він жив.
Фінанси Ґеральта дуже відрізняються в книжках та іграх. В серії романів головний герой практично не мав грошей. Наприклад, коли він купив собі нову куртку, а через Лютика її порвав, то Відьмак не мав змоги придбати ще одну. Або такий випадок: коли головному герою потрібно було зібрати 300 орен для приватного детектива (книга «Час погорди»), то він витратив декілька тижнів, виконуючи різні замовлення. Комп’ютерний Ґеральт же мав достатньо фінансів, а будь-яке спорядження, їжа та еліксири було за доступними для гравця цінами (окрім першої гри, там ціни були дещо вищими).
До речі, про еліксири. В іграх було вигадано багато нових еліксирів. Наприклад, Кішка – еліксир для того, аби бачити в темряві, книжковому Ґеральту не був потрібен, адже це він міг робити й сам. Також тут можна було їх вживати майже без негативного впливу на героя, а ось в книжках це було практично смертельно, адже Відьмак впадав у певний бойовий транс та не відчував болю, що могло коштувати великою кількістю небезпечних поранень.
Сам Ґеральт рідко ставав у бій, до нього він завжди ретельно готувався. В іграх великі та малі стички бувають ледь не кожні три хвилини, в яких легко перемогти. Також Відьмак у більшості випадків тримав нейтралітет, стаючи на чиюсь сторону лише тоді, коли це мало допомогти його найріднішим людям. В іграх навпаки, а можливість обрати нейтральну сторону дається рідше. Наприклад, його можна було обрати як відмову від вбивства Радовіда V, короля Реданії, адже це впливало як хід війни, так і на закінчення гри.
Відмовлятися головний герой міг, посилаючись на певний «Відьмачий статут», якого насправді не існувало (хоча згадував про нього досить рідко). Це був звід певних особистих правил Ґеральта, який ними користувався.
Мутантів у книжковому світі Відьмака існувало мало, вони всі були під загрозою вимирання, через що робота відьмаків втрачала свою актуальність. Через це вони могли братися за будь-які небезпечні малооплачувані та ганебні замовлення аби заробити грошей. У грі різних чудовиськ набагато більше, а замовлення на них оплачувалися щедріше.
Самі відьмаки також вважалися серед людей за мутантів. Це приносило багато клопоту головному герою, адже його часто через це виганяли та недовіряли. Наприклад, у згаданій книзі «Час погорди» люди думали, що Відьмак загинув та хотіли його обікрасти.
Також потрібно додати про політичну ситуацію в світі Відьмака. Нільфгаард в книзі показується як неймовірно жорстокий ворог, який винищує всіх, було показано багато жахів війни. Захоплені села Півночі вирізалися, а на їх місце приходили колонізатори з Півдня та їх імперська влада, їх система титулів. В грі з усього цього залишилося лише показ декількох битв, а на окупованих землях все ж залишалися вкраплення тодішньої місцевої влади. До речі, у книзі було розказано при дві війни з Нільфгаардом, у грі – це третя.
Отже, можна сказати, що це основні відмінності ігор та книг. Вони практично не впливають на сюжет. Емоції від занурення у цей фантастичний та цікавий світ усе одно є яскравими та надовго залишаються в пам’яті. «Відьмак» – одна з найкращих та якісних фентезійних та ігрових франшиз за останній час.
Автор: Анастасія Губіна
