Іноді здається, що мене не існує. Так, я прожила лише 17 років, так, ще багато чого не розумію і сприймаю по-іншому, можливо, іноді максималістично, але що тут такого? Невже через вік я не можу бути повноцінною людиною? І йдеться не про захворювання чи інвалідність, обмеженість у чомусь, а про ставлення до підлітків у соціумі! Та і взагалі до всіх дітей!
Дуже часто я помічаю, що наше слово взагалі нічого не важить. Ну хоч головою об стінку бийся. Невже мене почнуть сприймати всерйоз тільки тоді, коли в мене з’являться зморшки чи сиве волосся, шкіра почне видавати вік? Як гарно всі навколо кажуть: «от ваше покоління зможе все змінити, ви кращі від нас». Добре, так чому тоді нас не слухають? Чому мені доводиться через раз чути, що я ще маленька, аби щось вирішувати і робити, багато чого не розумію і взагалі не бачила життя. Ну звісно, тут не мається на увазі прийняття складних рішень, в яких я ще не компетентна з багатьох причин. Але можна ж хоча б іноді дослухатися до нас?
У нас також є власне бачення, позиції, світогляд, цілі, бажання, мрії, проблеми та страхи! Ми так само дихаємо, ходимо, розвиваємося, але трішки молодші від вас. Проблема дорослих людей полягає в тому, що вони забули про те, що колись були такими, як ми. Підліткове життя менше навантажене рутиною, окрім навчання звісно, у нас більше енергії, бажання і сили, аби щось робити. У нас повно цікавих ідей і рішень, які, можливо, здатні змінити світ! Але хто нас буде слухати? Ми ж «діти»! А пройде років десять, ми втратимо свій запал, буде наша сила витрачатися на вирішення дорослих проблем, і що потім? Знову сподіватися на майбутнє «краще» покоління? Якесь замкнуте коло виходить, чи не так?
Мені іноді так сумно від того, що багато талановитих і палких підлітків не мають можливості показати, на що вони здатні через свій вік, бо їх просто не сприймають всерйоз. Дорослі краще знають. Тому в нас такий порядок у країні! Дорослі все можуть!
Ми майбутнє цієї країни, тут і зараз. Тому нас треба слухали тут і зараз, у цю хвилину, ефір починається. Не треба думати, що ми дурні, що ми не знаємо життя, що наші проблеми – то пусте, досить! Я не хочу бути лише незначною частинкою, дайте нам можливість творити свою історію.
У словах дитини може бути більше сенсу і мудрості, ніж у чоловіка зрілого віку, який не хоче бачити життя з іншого боку. Чи підліток, який навчається і щодня розвивається у своїй справі, може бути кращим працівником без досвіду на якійсь посаді, ніж старий чиновник, але з багаторічним стажем – без ідей, проте з досвідом. Ось хоча б згадати шістнадцятирічну Грету Тунберг, яка вирішила, що не буде ходити до школи до тих пір, поки політики не звернуть увагу на проблему засухи і лісових пожеж у Швеції, викликаних глобальним потеплінням. За день до виборів у її рідній країні, дівчина оголосила, що не збирається зупинятися й анонсувала «П’ятниці заради майбутнього», закликаючи всіх бажаючих приєднатися до її боротьби та проводити акції протесту біля будівель парламенту в усіх країнах. Вона сама ще зовсім дитина, проте вже має чітку життєву позицію і моральні принципи. Грета не намагається всім сподобатись і говорить прямо, що в неї на думці. Вона змогла власними силами зробити те, що дорослі навіть не починали, чхаючи на навколишній світ і природу.
Одна американська письменниця якось сказала: «Підліток – істота, чудово обізнана в усьому, навіть у тому, чому її не вчили у школі». У цьому вся суть моїх слів. Рано чи пізно підлітки також стануть дорослими, але ще до того моменту ми вже можемо змінити щось, зробити світ кращим чи просто стати гарними людьми з блиском в очках. Це можливо тільки за умови прийняття нас тут і зараз як повноцінних людей зі своєю власною думкою.
Валерія Єфіменко
Ілюстрація з відкритих інтернет-джерел