Тендітна жінка, сильна особистість, поетеса свободи, взірець нескінченної творчості, залізна леді України – все це характеризує образ видатної української письменниці.
Народилася майбутня королева поезії в місті Ржищеві у 1930 році у вчительській родині Василя та Зінаїди Костенків. Пізніше сім’я переїхала до Києва. Ліна пішла стопами своїх батьків і закінчивши педагогічний інститут – стала викладачем.
Бабуся Ліни ще з дитинства вчила онучку любити свободу і нести правду людям, це потужно вплинуло на зміст літературних творів письменниці. Вона стала відомим шістдесятником, опублікувавши збірки віршів “Проміння землі” (1957), “Вітрила” (1958), “Мандрівки серця” (1961). Збірки викликали жвавий інтерес аудиторії і критиків через свою безжальність і критичне ставлення до тодішньої влади та режиму.
Сама письменниця пізніше казала, що вона пише те – що хоче, і каже те – що думає. Така позиція у радянські часи мала невтішні наслідки. Поетесу вважали небезпечним дисидентом для партії, тому її творча діяльність неодноразово обмежувалася цензурою, заборонами та чорними списками протягом 14 років.
Це була жахлива каторга для Ліни Костенко, у відповідь на такі ультиматуми письменниця навіть оголошувала голодування, але це не принесло результатів. Саме в такий тяжкий час королева поезії написала свої найвідоміші твори – “Берестечко” і “Маруся Чурай”.
Ліну Василівну нагороджували багатьма почесними відзнаками, про які тільки можна мріяти. Та для неї всі ці нагороди нічого не означають. Без жодних пояснень вона відмовилася від премії “Золотий письменник України”, так само вчинила, коли її хотіли відзначити званням “Героя України” і заявила: “Це все політична біжутерія, яка мені не личить”.
підготував Мікулін Альберт
