Україна мовою мистецтва. Алла Горська

«Колір – це зміст, душа, історія народу, його лице» писала у листах до Опанаса Заливахи, видатна українська художниця шістдесятниця Алла Горська. Вона була не тільки талановитою майстринею з неперевершеними картинами, але ще й активною діячкою в суспільно-політичному русі. Через це її ім’я десятиліттями було заборонено, а чималий творчий доробок взагалі невідомий.

Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Батько, Олександр Горський, був українським режисером та директором одних з найбільших кіностудій в Україні. Мати – вихователькою в дитячому садку. Родина багато переїжджала, але зрештою вони залишилися в Києві, де Алла закінчила школу та вступила на факультет живопису Київського художнього інституту. Саме там вона зустріла  свого майбутнього чоловіка – Віктора Зарецького.

Через два роки, після закінчення навчання, майстриня почала працювати в монументальному живописі. У 1959-му році за створену низку картин шахтарського циклу її прийняли до Спілки художників. На початку 1960-х років, Алла Горська активно підтримувала процес національного відродження, як і молоде покоління творчої інтелігенції Києва. Першим кроком для художниці було вивчення української мови й саме в той час вона знайомиться з Надією Світличною, яка надалі стає її вчителькою з української мови.

І разом з вивченням мови, Алла Горська проводить активну мистецьку діяльність. З чоловіком та колегами-художниками вони відвідують міста Луганщини, Донеччини, Київщини й створюють низку монументальних робіт. Частина з них досі збереглася, наприклад, мозаїка «Вітер» в Києві. Творчий доробок художниці складається з численних мальовничих, графічних робіт, які можна схарактеризувати як український авангард 20-х. Він був наповнений  рисами народного мистецтва, основою вираження якого Горська вбачала в кольорі.

У 1960-му році створюється клуб творчої молоді «Сучасник», де діяльність була спрямована на поширення та популяризацію творчості молодих діячів культури. Вони організовували літературні вечори, постановки п’єс, виставки тощо. Але тодішній владі прояв такого націоналізму не сподобався, тому імена учасників клубу потрапили до списків відповідних органів. Також варто згадати, що діяльність «Сучасника», а саме Алли Горської, Василя Симоненка та Леоніда Танюка, відіграла значну роль при знаходженні місць поховань тисячі жертв сталінських репресій в Биківні. Деякі дослідники вважають, що ця подія призвела до ще більшого конфлікту з владою. Танюк з цього приводу пізніше писав: «…Але закінчилося тим, що Симоненка страшенно після того побили міліціонери, я гадаю, його смерть прискорило й це. На мене був зроблений напад в Одесі. Аллу ж спіткав жахливий кінець»

Після цього майстриня разом з колегами працювала над вітражем «Шевченко. Мати», який замовив ректорат Київського університету до 150-річчя Кобзаря. Але хтось повідомив, що художники створили «ідеологічно шкідливий» твір. Вітраж було знищено. Горську виключили зі Спілки художників. КДБ встановили в її квартирі пристрій, аби підслуховувати розмови. Саме в цей час почалися арешти серед української інтелігенції, де за ґратами опинилися близькі друзі Алли. Вона намагалася допомогти, писала протести до прокуратури, листувалася з багатьма запротореними до концтаборів, але успіху не мала.

Аллу Горську почали притягати до КДБ, де вимагали зняти підпис під листом-протестом. Вона відмовилася, через що їй пригрозили ув’язненням. Коли побачили, що залякати художницю не вийде, почали схиляти до співпраці, але зазнали поразки й вирішили покарати. За жінкою та її чоловіком, Віктором Зарецьким, встановили стеження, що сигналізувало про можливий арешт. Але розв’язка настала наприкінці осені 1970-го. Аллу Горську було вбито в будинку її свекра.

Офіційна версія слідства: Іван Зарецький, 69-річний пенсіонер, батько Віктора Зарецького, вбив Аллу Горську через особисту неприязнь, а потім сам вчинив самогубство. Кримінальну справу було закрито. Серед інтелігенції Києва ходила інша версія, що до вбивства причетне КДБ, бо на думку багатьох, пенсіонер, який пережив інфаркт і ходив за допомогою палиці, навряд чи зміг би вбити невістку одним «професійним ударом по голові» (за словами слідчого) та перетягнути її тіло в підвал, а потім пройти декілька кілометрів, аби зчинити самогубство. Але однозначної відповіді з цієї справи досі немає.

Попрощатися з Аллою Горською прийшло багато її друзів. Біля її могили з промовою виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко, але невдовзі усі вони були заарештовані. Роботи майстрині зберігаються в Національному художньому музеї та Музеї шістдесятництва (Київ), музеях Львова та Берліна.

Ми повинні пам’ятати про наших культурних діячів, бо радянський режим роками нищив українську культуру, намагаючись зміцнити цим свою владу, та продовжувати боротьбу за незалежність нашої держави!

Заставенко Анжеліка