“Буча-комбуча” та “байрактарщина”: як протистояти вульгаризації символів війни

фото

У період війни чи доленосних потрясінь суспільство будь-якої країни потребує духовної підтримки з боку діячів культури та мистецтва.  Це можна простежити впродовж всієї історії людства.
Не винятком стала й російсько-українська війна. 

Знову в Україні актуальними стали національні герої та образи, етнічні мотиви стали прикрашати одяг навіть раніше байдужих до культурної спадщини громадян. Співаки та музиканти почали виконувати патріотичні пісні, які підтримували бойовий дух українців та заслужено завоювали всі хіт паради. Але несмак та награна експлуатація української культури, постійний хайп та меркантильний заробіток грошей за рахунок гучних слів та образів призвів до появи такого феномену, як байрактарщина.

Байрактарщина як феномен
Байрактарщина – неологізм, який виник після виходу патріотичної пісні “Байрактар” Тараса Боровка у травні 2022 року. Він означає паразитування представниками шоу бізнесу на штампах української культури та символах російсько-української війни, перетворення  високої ідеї патріотизму на вульгарний та одновимірний кітч. Як характерний приклад байрактарщини у шоу-бізнесі можна навести кліп “співочого ректора” КНУ – Михайла Поплавського. У ньому вміщаються відразу всі можливі культурні маркери: у відеокліпі він співає на тлі червоної калини, навколо нього дівчата у вишиванках та у вінках, це супроводжує відеоряд, де козаки в шароварах та шаблями танцюють гопак.  Також показано роботу артилерії, авіації, є українські прапори.

У магазинах можна часто зустріти нові назви спиртних напоїв або піци як “Байрактар” або “Джавелін”, ковбас “ЗСУ”, сухариків “Пес Патрон” і так далі. Напевно, найбільш одіозним випадком був випуск напою під назвою “Героїчна Буча-комбуча”, що викликало широкий резонанс до цього явища та засудження громадськості.

Постмодернізм та сучасна попкультура

Але проблема криється ще глибше, хоча при цьому лежить на поверхні. Парадигма сучасної культури та мистецтва, в який ми зараз живемо – постмодернізм. Постмодернізм передбачає стертість рамок поділу на елітарну та масову культуру, низьку та високу, що були звичні в епоху модерну. Постійно можна замінити еклектику та деконструкцію різних стилів, символів, мотивів, характерних для епох та культур. Навіть абсолютно несмішні або жахливі речі вже не сприймаються всерйоз і перетворюються на жарт або інтернет-мем. Іронія та сарказм проникли вже у кожну сферу людського буття. Тому не варто дивуватися іронізуванню навіть над чимось раніше недоторканним. Байрактарщина це і є логічним породженням постмодернізму.

Але аналогію сучасної байрактарщини можна знайти і раніше.
На території України у 16-19 столітті було поширене ремесло створення надрукованих методом ксилографії та прикрашених аркушів – лубків. Художники намагалися зробити простими й зрозумілими різні народні мотиви, релігійні сюжети та політичні реалії тих часів у штампованих та примітивних образах, що будуть доступні для осмислення неписьменному та з невимогливим смаком селянинові.

Так у нашу епоху немає рамок між низькою народною культурою та високою елітарною, сучасні твори перетворюються на строкатий колаж.
Так в одному сучасному музичному відеокліпі можуть бути і традиційні українські мотиви, і афроамериканський ритм хіп-хопу, і “шароварний” український костюм та відсилання до українських класиків літератури.

“Героїчна Буча-комбуча” як породження маркетингу
Схиблені на прибутку та безпринципні маркетологи сприймають символи російсько-української війни як черговий тригерний тег, який допоможе підвищити продаж товарів та вичавити максимум з хвилі патріотизму і звернення до коріння українського народу. Відповідно, вони й не відчувають жодного морального пієтету навіть перед використанням назв трагедій чи імен загиблих героїв. Парадигма таких комерсантів – “це бізнес, нічого особистого”.

Як подолати байрактарщину
Той факт, що українська  громадськість ганьбить явище байрактарщини, відображає розвиток національної самосвідомості. Але інша частина громадськості ставиться до цього “хатоскрайно” нейтрально або навіть підтримує це. У цьому випадку, ймовірно, справа про різні ціннісні координати, про те, що ж важливіше – етичні або матеріальні цінності.

Отже, щоб подолати байрактарщину небайдужій громадськості варто:
– Бойкотувати товари компаній, які вульгаризують українську культуру та використовують гучні назви для збільшення продажів.
У Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №9128, який забороняє використовувати символи війни у назвах торгових марок та в рекламі. На думку авторів законопроекту,це допоможе заборонити таке ганебне явище.
– Актуалізувати зразки класичної української культури на противагу сучасній попкультурі.
Мистецтво має бути природним та щирим, а не на догоду попиту чи владі перетворюватися на штамповане замовлення.
Окрім того, воно має нести в собі глибоке смислове навантаження та високі ідеї, кидати виклик порокам суспільства. Тільки такі твори мистецтва можуть стати класикою, що не втрачають своєї актуальності  впродовж десятиліть – наприклад, як кіно Олександра Довженка чи пісні Володимира Івасюка.