джерело ілюстрації
Домашнє насильство — це одна з найгостріших проблем сучасного українського суспільства. Воно не лише руйнує родини, але й завдає значної шкоди психічному та фізичному здоров’ю постраждалих. Проблема набула ще більшого розголосу після ратифікації Україною Стамбульської конвенції у 2022 році. Однак статистика свідчить про те, що, попри законодавчі зрушення, кількість таких злочинів лише зростає, а ефективність судового розгляду погіршується.
За перші п’ять місяців 2024 року зареєстровано 1 521 провадження за ст. 126-1 ККУ «Домашнє насильство», що на 36% більше, ніж за аналогічний період минулого року (1 121 провадження), повідомляє Опендатабот. Однак лише 968 справ дійшли до суду, що становить 64% від загальної кількості — найнижчий показник за останні п’ять років.
Аналіз даних за останні роки показує стабільне зростання кількості зареєстрованих випадків домашнього насильства.
У 2019 році кількість зареєстрованих проваджень була найменшою за останнє десятиліття. У 2021 році кількість справ перевищила 1 343, демонструючи серйозне зростання, але відсоток справ, які доходили до суду, залишався стабільно високим — близько 80%.
У 2023 році досягнуто піку — понад 1 500 справ, і тоді ж розпочалося падіння ефективності судового реагування, яке триває і в 2024 році.
Згідно з наявними даними, сьогодні реєструють близько 300 справ щомісяця, тоді як у 2021 році цей показник був на рівні 200. Водночас лише 64% справ у 2024 році дійшли до суду — це найгірший результат за останні п’ять років. Така тенденція викликає серйозне занепокоєння, адже за кожною справою стоїть доля конкретних людей, які нерідко залишаються без належного захисту.
Проблема домашнього насильства в Україні не обмежується лише зростанням кількості випадків чи зменшенням частки справ, що доходять до суду. Вона має глибокі соціальні корені та потребує комплексного підходу до її вирішення. Незважаючи на ухвалення важливих законів, таких як Закон № 8329 у травні 2024 року, що забороняє закриття справ про домашнє насильство та передбачає збільшення термінів відповідальності, реальність показує, що цього недостатньо.
Однією з причин низької ефективності системи є перевантаженість судів та правоохоронних органів. Брак спеціалізованих кадрів, які можуть оперативно працювати з такими справами, призводить до затягування процесів, через що постраждалі можуть втратити довіру до правової системи. Ще одна проблема — недостатня кількість центрів допомоги жертвам, особливо у невеликих містах та селах. Постраждалі часто не знають, куди звертатися по допомогу, або бояться робити це через соціальний осуд чи фінансову залежність від агресора.
Важливу роль у подоланні домашнього насильства відіграє просвітницька робота. Зокрема, необхідно розширювати інформаційні кампанії, які пояснюють людям їхні права та можливості отримання допомоги. Досвід інших країн свідчить, що підвищення обізнаності населення про проблему є ключовим елементом у боротьбі з домашнім насильством.
Окрім того, критично важливо забезпечити належну підготовку правоохоронців та суддів. Вони повинні не лише знати законодавчі норми, а й розуміти специфіку роботи з постраждалими, щоб мінімізувати додаткову травматизацію. Створення спеціалізованих груп у поліції та судах, які займатимуться виключно справами домашнього насильства, може значно підвищити ефективність реагування.
У довгостроковій перспективі необхідно також працювати над профілактикою таких злочинів. Це включає впровадження навчальних програм у школах, які навчають дітей поважати особисті кордони та будувати здорові стосунки. Підтримка агресорів через програми ресоціалізації також є важливою складовою.
Домашнє насильство — це не лише юридична чи соціальна проблема, а й виклик, який вимагає об’єднання зусиль держави, громадськості та міжнародних організацій. Якщо всі ці аспекти будуть враховані, Україна зможе зробити суттєвий крок у боротьбі з цією кризою та створити безпечніше суспільство для своїх громадян.
авторка: Анастасія Воронкова
