Українські міста стають безбар’єрними: навіщо це потрібно?

Рівний доступ до міського простору для всіх громадян — це більше, ніж комфорт. Це питання гідності, інклюзивності та соціальної справедливості. Безбар’єрність, яка поступово впроваджується в Україні, є важливим кроком до сучасного та зручного життя у великих і малих містах.

Що таке безбар’єрність?

Це концепція, що передбачає створення умов, у яких кожна людина, незалежно від фізичних можливостей чи вікових обмежень, зможе вільно користуватися інфраструктурою міста. Наприклад, пандуси, ліфти, зручні переходи зі звуковими сигналами — це лише основа. Безбар’єрність стосується також людей похилого віку, батьків із візочками, велосипедистів чи тимчасово травмованих громадян.

Насамперед це важливо тому, що Україна, слідуючи європейським стандартам, дедалі більше усвідомлює важливість рівного доступу для всіх.

  • Соціальна рівність. Люди з інвалідністю, які становлять майже 6% населення країни, часто стикаються з обмеженнями в пересуванні. Безбар’єрність дозволяє їм жити повноцінним життям.
  • Комфорт для всіх. Широкі тротуари, низькопідлоговий транспорт та зручна навігація корисні не тільки для вразливих груп, а й для всіх мешканців міст.
  • Економічна вигода. Інклюзивне середовище приваблює туристів, створює можливості для бізнесу та сприяє інвестиціям.

Як це працює?

Українські міста поступово впроваджують принципи безбар’єрності. Наприклад, у Києві встановлюють пандуси у громадських будівлях, у Львові — облаштовують зупинки громадського транспорту під потреби маломобільних груп, а у Вінниці працюють над адаптацією освітніх закладів.

Першою леді України Оленою Зеленською у 2020 році було ініційовано проєкт “Без бар’єрів”, який координує ці зміни. У рамках проєкту вже розроблено рекомендації для створення інклюзивного простору та видано низку посібників для архітекторів і забудовників.

Попри позитивні зрушення, більшість українських міст залишаються малодоступними. Серед головних проблем — застаріла інфраструктура, брак фінансування та недотримання будівельних норм. Проте експерти вважають, що безбар’єрність — це не лише гуманітарна ініціатива, а й частина європейської інтеграції України.

“Безбар’єрність потрібна кожному з нас. Сьогодні це може бути питанням для когось іншого, а завтра — для вас. Ми всі хочемо жити в комфортному середовищі”, — наголошують представники проєкту “Без бар’єрів”.

Підбиваючи підсумки, можемо впевнено сказати, що створення безбар’єрного простору — це процес, який вимагає часу, ресурсів та зусиль усіх: від влади до громадян. Проте результат цього вартий — міста, де кожен почуватиметься рівноправним і захищеним.

Україна рухається вперед, і впровадження безбар’єрності — один із кроків до суспільства, яке турбується про всіх.

використані джерела інформації:

  • https://bbu.org.ua/olena-zelenska-bezbar-iernist-ce-nova-cinnist-dlya-nashogo-suspilstva/
  • https://www.msp.gov.ua/content/bezbarernist.html
  • https://koda.gov.ua/olena-zelenska-bezbaryernist-cze-shhodnya-polegshuvaty-zhyttya-dlya-kozhnogo/
  • https://hmarochos.kiev.ua/2024/08/26/u-kyyevi-zyavylosya-pershe-bezbaryerne-viddilennya-novoyi-poshty/

підготував: Синицин Олександр