«Дівчата зрізають коси» – і це не про нові модні зачіски. Це – 25 історій жінок, які брали участь у воєнних діях на сході країни. Війна однаково жорстока як до чоловіків, так і до жінок. Перед смертю – усі рівні.
«З моменту мого приходу в армію в мене не було жодних обмежень по службі через стать – ніхто не забороняв мені займатися тим, чим я хочу. Я, у свою чергу, ніколи не говорила, що «я ж дівчинка» і не піду на мороз чи пост уночі.»
Хто написав?
Авторка цієї збірки, Євгенія Подобна – воєнна кореспондентка, записувала спогади військових з листопада 2017 до липня 2018 року. Матеріал збирався як на передовій, так і в тилу. Книгу було видано Українським інститутом національної пам’яті за редакцією Тетяни Ковтунович.
«Коли стало зрозуміло, що почалася війна, йти чи не йти – навіть не обговорювалось.»
Який жанр?
Книжка написана у жанрі non-fiction, творчу вигадку в тексті зведено до мінімуму, переважають реальні факти та «живі» історії.
Про що назва?
Назва збірки мала бути іншою – «Вона. Війна», але коли матеріал готувався до друку, вийшов фільм Марії Кондакової «Вона і війна», тому назву було вирішено змінити. Для нового найменування своєї збірки авторка вирішила використати перший рядок із вірша-пісні Олени Задорожної «Дівчата», аби, як зазначає Євгенія Подобна в одному з інтерв’ю, «зруйнувати стереотип про те, що коса – це обов’язковий елемент української дівчини, так само з цими косами ми намагалися обрізати всі упередження, які існують щодо жінки в армії».
Про що книга?
У цій збірці – щирість і відвага, сміливість і тривога, повага та рівність. Жінки, що розповідають свої історії, опинилися в зоні конфлікту за різних обставин, але в усіх них одна місія – допомогти та захистити.
«Коли сталося Дебальцеве, до мене прийшло усвідомлення, що найкраще, що я можу зробити – це просто прийти і стати поряд з ними. Ніяка форма, ніякі берці, ніяка оптика не врятує життя. Треба просто бути поряд з ними і разом зі зброєю в рухах утримувати війну подалі від дому.»
Основні теми, які розкриває авторка в цих матеріалах – побут жінок-військових та проблеми (фізичні та психологічні), якими вони стикалися під час АТО.
Як написано?
Жива мова, військовий сленг та простота висловлювання – саме це є особливістю стилю цього твору. Цікаво, що історії дуже різноманітні і різнопланові. Хтось, приміром, розповідає про те, як отруїлася печінкою перед першим боєм, а хтось – як застрелила за ніч трьох «сепарів». Це й змушує читача перебувати в постійній напрузі та не втрачати зацікавленості, бо ніколи не здогадаєшся, яку історію розповість наступна героїня.
Момент, що зацікавив
Але мене найбільш вразила розповідь жінки з позивним «Відьма» – Яни Червоної. Вона розповідала про втрати на передовій: хто втратив чоловіка, хтось – брата, хтось – найближчих друзів. А також – про те, як проходило прощання з побратимами. Це те питання, над яким так рідко замислюються. Але воно важливе, і говорити про це потрібно. Вже після того як збірку було видано, Яна загинула. Ставши лавреаткою цьогорічної Національної премії України імені Тараса Шевченка, Євгенія Подобна відзначила, що частину винагороди віддасть родичам загиблої на Донбасі Яни, бо ця перемога присвячена її пам’яті.
Кому це буде цікаво?
Книга захоплює своєю нестандартністю. Розповіді, викладені в збірці, можуть бути корисними та цікавими як і військовим, так і тим, хто до фронту не має стосунку. Книга може зацікавити представників різних професій і вікових категорій, українців та українок, що проживають на території нашої держави та за кордоном. Ця книга – про сьогоднішні реалії життя в зоні бойових дій. Це так чи інакше стосується кожного з нас, тому й зацікавити книга може будь-кого.
Авторка: Радченко ЯНА
