Напередодні восьмого березня авторка «Порогів» взялась написати про фемінізм, гендерну рівність і гендерні права. Зробити це виявилось не так просто – навіть за великої цікавості до теми. Минуло восьме березня, за ним дев’яте і десяте. Матеріал доповнювався та розширювався, збагачувався новими питаннями та підтемами, поволі перетворюючись на заплутаний лонгрід…
З цього досвіду стало зрозуміло, що, по-перше, однією публікацією не обмежитись. А по-друге – журналісти та журналістки справді потребують додаткових знань про те, як писати про такі теми. На щастя, останніми роками з’являється дедалі більше можливостей додаткового навчання для працівників ЗМІ. Одна з таких – «Школа толерантності», яку ініціював Запорізький обласний благодійний фонд «Гендер Z». Євгенія Погурська поспілкувались з представницею фонду, випускницею факультету журналістики ЗНУ Крістіною Собко.
Крістіно, як розпочався проект «Школа толерантності»? І як ти сама до нього долучилась?
Учора закінчилась наша п’ятдесят перша «Школа толерантності». Чесно кажучи, я не пам’ятаю рік, коли почались тренінги. Спочатку це був один тренінг на рік, зараз ми проводимо мінімум дві школи на місяць. Мені завжди була цікава тема гендеру та гендерної дискримінації. Я прийшла як учасниця – це був 2014 або 2015 рік. Була на школі толерантності для журналістів з питань гендерної рівності. Це була загальна інформація: що таке гендер, що таке гендерна дискримінація, стереотипи. Зараз ми намагаємось поєднувати декілька тем: гендер і ЛГБТ, ЛГБТ і ВПО (внутрішньо переміщенні особи) або ЛЖВ (люди, які живуть із ВІЛ). Пізніше я стала відвідувати всі тренінги «Гендер Z», деякі – по декілька разів, бо були різні тренери, і взагалі це дуже цікаво. Ми і надалі спілкувались із «Гендер Z». Коли вони робили соціальну рекламу – пам’ятаєте, в нас висіли білборди з фотографіями молодих людей, на них було написано «Я тебе кохаю – я тебе також». Це були парні плакати, і я була в парі з тодішньою одногрупницею. Мене тоді запросили бути моделлю, і це був класний досвід. А минулого року я вперше поїхала на «КиївПрайд» разом з «Гендер Z». І влітку вони мені запропонували працювати в них.
Хто може стати учасником школи? Для кого, крім журналістів, проводяться тренінги?
Школа толерантності розрахована на професійні групи – журналісти, психологи. Є й окремо для психологів. Є для шкільних психологів: ми допомагаємо розібратися в тому, як правильно консультувати ЛГБТ-підлітків. Також проводили тренінги для соціальних і медичних працівників, а наразі йдуть переговори, щоб провести їх і для поліції.
Що входить у твої обов’язки в організації? Чим ти займаєшся?
Я – зараз є таке модне слово – логістка. Тобто я супроводжую тренінги, займаюсь набором учасників, контактую з ними, веду кореспонденцію, допомагаю з поселенням. Окрім того, я працюю в «Гендер Z» – консультую щодо гендеру та ЛГБТ, можу щось підказати або доповнити тренера. Зараз навчаюсь на тренерку.
Чи бували конфлікти під час проведення школи?
Якщо людина приїхала на тренінги, то вона вже готова говорити на теми ЛГБТ. Іноді буває, що люди трохи гомофобні, однак, якщо ти дуже гомофобна людина, ти навіть не поїдеш у цю школу. Але дуже важливо, щоб на школі толерантності люди говорили про свої стереотипи, упередження: якщо вони їх проговорять, їм потім буде легше – це як випуск енергії. Вони проговорили, потім можуть сприймати більш-менш конструктивно щось.
Як ви відстежуєте результати тренінгів?
У нас є вступна анкета де відповідають на питання чисто теоретичні: як розшифровується ЛГБТ. Якщо це для психологів – які стадії прийняття орієнтації або гендерної ідентичності, якщо для журналістів – що таке гендер, «скляна стеля» та інші терміни. Ще є графа: «Відзнач свій рівень толерантності до ЛГБТ, ВПО, ЛЖВ». Така ж анкета видається після закінчення тренінгу. Це такий показник більш теоретичний: чи дали ми нову інформацію людям. Крім того, психологи надають зворотній зв’язок – чи проводили вони консультації або заняття для свого кола вчителів. Для журналістів ми проводимо конкурс статей, тобто учасники та учасниці пишуть матеріали на теми, що розглядались під час тренінгів. Ці статті конкурсна комісія розглядає на предмет журналістської етики та професійних стандартів. Так ми бачимо, що люди потім пишуть на цю тему і як, – і це має дуже велике значення.
Чи помітила ти за час своєї роботи, як змінилась реакція на інформацію про гендер чи ЛГБТ?
Я можу сказати, що зараз люди більше інформації мають взагалі. Тобто раніше і термін ЛГБТ потрібно було розшифровувати. Коли я вперше пришла, я й сама не знала термінології. Ну лесбійки та геї – зрозуміло. А трансгендер – це взагалі така тема, що в мене не було про неї жодної інформації, як і в інших людей.
Яких помилок найчастіше допускаються журналісти, коли беруться за такі теми?
Я писала наукову статтю про мову ворожнечі, щодо до ЛГБТ у Запоріжжі, аналізувала різні онлайн-видання. По-перше, коректну лексику журналісти, журналістки не знають – ну і я розумію, звідки їм її дізнатися? По-друге, відбувається перекручування всього, що тільки можна. У Запоріжжі найбільше проблем із висвітленням «Фестивалю рівності»: двічі він був у нашому місті, і журналісти завжди пишуть у найгіршому випадку, що це «гей-парад», у найкращому – просто «гей-фестиваль». Тобто люди спеціально вирішують зробити акцент саме на такій гарячій темі. Тобто якщо про «геїв» – то всі прочитають. По-третє, один із видів ворожнечі – це надання гомофобної цитати без жодного пояснення від журналістів.
Як це можна виправити? Можливо, порекомендуєш якийсь міні-словничок для журналістів?
У нас є література. Проблема в тому, що більшість про неї не знає. Інсайт створили дуже круту брошуру про те, як писати журналістам про ЛГБТ, вона є у доступі. У мене часто питають: яка специфіка роботи з теми ЛГБТ?. Та не має ніякої специфіки! У вас є журналістські стандарти та журналістська етика – все. Велосипеди придумувати не треба – це вже є, а ідеалізувати їх не потрібно навіть в своїй голові. І навіщо взагалі вказувати в матеріалі на сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність людини. Якщо людина хоче, щоб про це сказали, тоді так, а якщо це просто новина – то навіщо? Часто цим грішать у кримінальних новинах. Але якщо хтось когось там побив, навіщо вказувати на національну приналежність, на статус переміщеної особи, на приналежність до спільноти ЛГБТ?
Ти кажеш, що ти феміністка. Будь ласка, зруйнуй стереотип про те, що у феміністок немає хлопця, бо вони їх ненавидять.
Так, зазвичай люди вважають, що ти лесбійка і тому феміністка, або ти просто ображена на всіх чоловіків. У червні ми з хлопцем будемо святкувати річницю – 9 років, як ми разом. Тому так, у мене є хлопець, і я феміністка. І він в мне не сексист, бо складно бути сексистом, коли зустрічаєшся з феміністкою. Для мене важливо, щоб людина, яка зі мною поруч, підтримувала моє бачення світу. Я вважаю себе ліберальною феміністкою: я за гендерну рівність, за рівні права. Для мене, фемінізм не тільки про жінок, а й про чоловіків.
До речі, триває набір на наступну «Школу толерантності». Тож якщо ви журналіст/ка, який/яка прагне бути обізнаним/ою в сучасних темах, надсилайте свої анкети організаторам до 7 квітня. Тренінги відбудуться з 26 по 28 квітня 2018 року в м. Запоріжжя. Більше інформації за посиланням.
Євгенія Погурська
