Їх бояться, їх обходять стороною, вони привертають до себе багато уваги, їх професія потонула у болоті стереотипів. Вони – працівники міліції України. Вони – люди, що слідкують за порядком, рятують від бід, розшукують убивць та розкривають злочини. Вони – це особливий прошарок населення, що завжди готовий прийти на допомогу простим громадянам нашої країни. Побачивши працівників частини УМВС у місті Рівному, провівши з ними чотири години, побачивши як вони працюють, як себе поводять та як розмовляють, у мене за лічені хвилини полетіли зі скрежетом у безодню всі мої попередні думки щодо міліції, всі стереотипи, всі попередні враження. Я подивилась на цих людей по-новому, свіжим поглядом. Було відчуття, ніби все життя жила за «залізною завісою незнання ». Рада, що все це змінилося. Отримавши яскраві та неповторні враження пишу цей матеріал. Попереджаю одразу, його не можна віднести до жодного жанру сучасної журналістики. Це звернення, це крик душі, це спроба підняти завісу для простих людей, для жителів міст, для вас, читачі.
Батальйон патрульної служби міліції.
Міф: у моїй уяві ці міліціянти поставали переді мною як грубі, злі, неотесані чолов’яги, що тільки q мають на меті когось зупинити, оштрафувати, «вліпити» попередження. Всі знають, що співробітники батальйону патрульної служби вживають заходи щодо охорони громадського порядку, профілактики та протидії злочинності в громадських місцях та на вулицях. Нібито достатньо вичерпне розуміння, але небагато людей сприймають їх по-доброму. Небагато людей розуміють, що завданням цієї служби – швидко виявити правопорушення на вулицях та громадських закладах міста, швидко затримати правопорушника й допомогти потерпілим чи усунути результати правопорушення. І все це не для того, щоб поставити чергову «зарубку» на своєму ремені, не для того, щоб внести ще одне ім’я у довгий список затриманих, а в першу чергу для того, щоб допомагати та зберігати спокій громадян.
Реальність: дуже привітні, чемні, розумні та веселі чоловіки. Що з радістю ідуть на контакт, що відкриті у спілкуванні, відповідали на поставлені мною питання з такою щирістю та відвертістю, з таким бажанням донести до мене, що вони не «звірі». Вони люди, з такими самими проблемами, як і у нас, з такими ж думками, переживаннями, турботами. Так, вони мають специфічну професію, що зобов’язує завжди очікувати неприємностей, в усьому спочатку шукати загрозу. Так, вони трохи інакше бачать світ, але ж всі професії мають свою специфіку, тому, це не є недоліком. У їх погляді є пронизлива впевненість, є відповідальність, вони вражають своєю неприступно відкритою душею. Ці люди розсудливі, вони зважують всі «за» та «проти», вони досконало знають закони. Але в їх рішеннях є людяність, вони розуміють, кого затримати, а кого просто попередити.
Висновок: коли Ви зустрінете на вулиці працівника патрульної служби, не обходьте його сотою дорогою, не лякайтеся та не зиркайте йому у спину, посміхніться. І Вас правильно зрозуміють!
Слідчо-оперативна група.
Міф: люди, що приїжджають на виклики та із зневагою роблять свою роботу. Хамовиті дядьки, що заходять у взутті в квартири потерпілих та, звісно ж, думають, що їх викликали дарма. Наводять острах на потерпілих, які вже не раді, що заявили у міліцію. Ще одна з важливих прикмет – кінолог з собакою, яка схожа на перевертня чи вовкулаку.
Реальність: шість чоловіків (разом з водієм), які за заданою адресою оперативно виїжджають на виклик. Оглядають місце злочину, розмовляють з потерпілими, ведуть протокол. І все це так жваво, так професійно, так впевнено та спокійно. Вони вселяють довіру, дивишся на них і розумієш, що все буде добре, що правопорушник буде затриманий. Міліціянти дуже втомлені від постійної роботи такого роду, але видно, що все це їхнє життя і професія була обрана не навмання. Вони стверджують, що їхня робота цікава тим, що пов’язана з людьми, із спілкуванням із різними соціальними прошарками. Працівники слідчо-оперативної групи мають якості, що притаманні психологам, вони знають закони, але вміють їх застосовувати керуючись логікою та психологією.
Висновок: не доведи Господи, викликавши до своєї оселі працівника слідчо-оперативної групи, хвилюватися, рятівник уже прибув, просто запитайте, як пройшов їх день і вас також правильно зрозуміють!
Капітан міліції
Міф: чолов*яга у кителі, якому трохи заважає власний животик. Трохи кумедний, але із правами. Людина, що любить покричати, покомандувати, нагримати з приводу та без, просто тому що він капітан. З громадянами намагаються не спілкуватися, бо навіщо з ними спілкуватися?!
Реальність: чарівна, вражаюча своєю вродою жінка. Дуже стримана у спілкуванні, що є притаманним для будь-якої дівчини. Трохи сувора але її жіночність нівелює цю суворість. На питання, як жінці працювати у міліції, не роздумуючи відповіла, що тут вона – співробітник правоохоронних органів, а вдома – справжня жінка. Час, що я провела з нею був наповнених жіночою приязністю та капітанською мужністю, холодним і розсудливим розумом та теплою і зігріваючою посмішкою.
Висновок робіть самі! Від себе скажу, що навмисне зробила помилку у назві цього розділу: не можна казати «капітан міліції», треба зазначити «чарівний капітан». І мене правильно зрозуміють!
Дорогі читачі, моєю метою було не вихваляти міліцію. Я просто отримала гарні враження, що докорінно змінили мої думки. До вас хочу донести одне – не такий страшний чорт, як його малюють. Просто спробуйте побачити в особі в формі, в першу чергу, людину.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Маргарита Доценко
