Івано-франківський хлопець Андрій Лєтошинскі офіційно працює на радіо та робить книжки. Однак серед його планів і захоплень є й абсолютно нестандартні речі. Наприклад, він залюбки спить на дахах міських будинків, ходить на ночівлі в ліс, збирається підвіситися на гаках та набити кілька татуювань. Однак ми вирішили поговорити з Андрієм про інше його захоплення – автостоп.
– Андрію, як давно ти подорожуєш автостопом? Розкажи трохи про свій досвід.
– Вперше подорожував стопом у червні 2009 року. Тоді ми з подругою вирушили з Івано-Франківська до Львова на фестиваль «Старе Місто». Там саме мали виступати «Gogol Bordello». Чесно кажучи, досвід неоднозначний. Ми поводилися як пасажири таксі чи маршрутки – обоє сіли позаду й не спілкувались із хлопцем-водієм. Нам тоді ще й пощастило – весь шлях проїхали однією машиною. Але зважаючи на нашу поведінку, було логічним і те, що в підсумку він обернувся до нас і сказав: «З вас 40 гривень». Хороший урок з першої ж спроби. Адже людина, яка зупиняється, – не таксист і не водій маршрутки. Звісно, є такі, які не спілкуються, а їдуть мовчки. Але їх мало. Тоді сам зав’язую бесіду, тому що так цікавіше. Тут моя роль не клоунська чи розважальна. Я прагну до пізнання нового, а кожна людина, без сумніву, має що розповісти. Подобаються моменти, коли вже по приїзді до місця, де треба виходити, чужа, здавалося б, людина з усмішкою тисне руку і, від’їжджаючи, сигналить на прощання, а я махаю рукою у відповідь.
Повністю безкоштовним був стоп того ж року, але вже в листопаді. Ми зі знайомою, яку я вперше вживу побачив у переддень поїздки, махнули в Чернівці. Не пригадаю, скільки машин знадобилося, щоб дістатися до місця призначення. Та це й неважливо. Головне, що я відчув смак справжнього стопу! Хоча не подумайте, що для мене принципова безкоштовність. Ні! Часом хочеться самому дати гроші тому, хто підвозив.
– Чим тебе приваблює саме такий спосіб подорожування?
– Коли ми їдемо з пункту А в пункт Б потягом, автомобілем, автобусом або ж летимо літаком, чим ми займаємось під час дороги? Їмо, спимо, слухаємо музику, читаємо. Увесь час не дивитимешся у вікно. Це складно назвати подорожжю. Скоріше це пересування з пункту А в Б, не більше. У випадку стопу – повна включеність у мандрівку. Так само рух із А в Б , але з точками А1, А2, А3. Так вдається краще дослідити країну.
– У чому, на твій погляд, мінуси стопу?
– Як на мене, часові межі, коли є визначена кількість днів і в них треба вкластися. Люблю спонтанність, зміну планів і відхилення від заздалегідь визначеного напрямку руху під час мандрівки
Подорожуєш сам чи компанією? Чому?
– Сам або парою (хлопець-дівчина). Так найшвидше. А самому інколи буває нудно.
– Чи траплялися з тобою під час мандрівок якісь кумедні або, навпаки, небезпечні випадки?
– Різні розмови смішні трапляються. Якось спілкувався з одним чолов’ягою про кукурудзяну кашу й квасолю. Ще одного разу п’ятидесятник дав мені 35 гривень, щоб я не їхав стопом.
Колись пасажир запропонував розпити з ним чвертку в дорозі. Я відмовив, а він образився. Це, мабуть, «найнебезпечніше», що було.
Насправді лише один раз за три з половиною роки взяв із собою щось, чим би міг захиститися, – канцелярський ніж. Знайомі кажуть, що це неправильний підхід. Я й сам розумію, щоправда не змінююся.
А от із подругою два роки тому сталася неприємна історія в Сумській області. Вона їхала одна. Чоловік завіз її кудись на другорядну дорогу й зупинився та почав чіплятися. Вона втекла, але це стало для неї шоком. Тому я проти того, щоб дівчата їздили самі.
– Де бував? Куди найдалі заїжджав автостопом?
– Бував у Львові, Києві, Вінниці, Житомирі, Чернівцях, Шешорах, Бресті, Харкові, Мінську, Кракові, Чернігові, Донецьку, Ялті, Севастополі, ну й проміжні пункти, а ще в Тернополі. В 2010 році подорожував 26 днів маршрутом Україна-Білорусь.
– Де, на твою думку, найпривітніші до подорожуючих водії?
– Такого розподілу не роблю. Є місця, де хороший стоп, і є, де поганий. От поганий був у Лубнах Полтавської області. Там завис на п’ять годин. У Рогатині Франківської області висів по 2-3 години багато разів. Є говіркі люди й мовчазні, хороші й погані, незалежно від статі, віку, національності тощо. А привітність усюди є, якщо сам привітний (посміхається).
– Дай професійну пораду: що треба врахувати, аби подорожувати автостопом? Що брати з собою?
– Допоможуть хороший настрій і блиск в очах! Повторюся, якщо сісти в машину й поводитися, наче тебе везе таксист, не дивуйтеся, що з вас попросять гроші. Це нахабно і відчувається. Кожна людина, яка зупиняється, – це цілий світ і, якщо розговоритися, то можна дізнатись дуже несподівані й цікаві історії. Найбанальніше спитати, звідки людина і що вона може розповісти про своє місто.
Якщо поїздка довга, бажано продумати, чим наповнити наплічник. Востаннє, коли їхав стопом (у Київ на чотири дні), мав лише запасні шкарпетки, дві футболки й одні штани плюс легка куртка, прикріплена ззовні, засоби гігієни, спальник і незмінного улюбленця – фотоапарат СМЕНА 8М. Усе вмістилось у рюкзак «міського стилю». Люблю бути легким від зайвих речей.
Звертайте увагу на місце, де стопитимите. Зрозуміло, що перед поворотом менше шансів застопити, ніж за ним. Так само й перед підйомом на пагорб. Зручно на кільцевих розв’язках, після пунктів ДАІ – метрів за тридцять від них. В усіх цих місцях автомобілісти скидають швидкість, а тому їм не треба різко тиснути на гальма, та є час повагатися, чи взяти гостя на палубу.
Бажано не спішити, адже часом краще почекати трохи довше й застопити людину, яка провезе, наприклад, на 200 км у потрібному напрямку, ніж п’ятьох, які провозитимуть по 40. Керуватися думкою «Як не як, але я рухаюсь все ж таки, йолкі палкі!» – погано, тому що так зазвичай довше.
– В тебе є власний блог, який ти присвятив подорожам. Як давно ти його ведеш і в чому фішка?
– Веду з початку травня. Фішки немає, є фото.
– Куди ще хочеш поїхати?
– Було б добре побувати на всіх океанах і побачити полярне сяйво.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Полякова
