Директорові
Обласного центру патріотичного виховання молоді
Власовій Н. Ф.
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ
«Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується…»…
Саме цими словами Василя Сухомлинського розпочинається рубрика «Про центр» на офіційному сайті підконтрольної Вам установи. І з цими словами неможливо не погодитися.
Тому в мене питання до Вас, як до директора Обласного центру патріотичного виховання молоді, – патріотизм до якої держави, до якого народу Ви формували у молоді під час заходу в музично-драматичному театрі ім. В. Г. Магара 10 жовтня цього року? Назва заходу «Урок мужності. Невмируще світло великого подвигу» віддавало позитивним пафосом, і це цілком зрозуміло, бо звільнення Запоріжжя дійсно болюча сторінка в історії міста.
Але вже початок заходу почав викликати в мене справжнє обурення. І я не маю на увазі Ваше звернення до аудиторії російської мовою, а те, що присутніх ветеранів привітали поспіхом, зате не забули назвати почесних гостей.
Потім почалося дійство.
Таке, якому позаздрили би діячі самодіяльності в радянські часи. Тому що все було зроблено саме за цими канонами. Ні, я не вважаю, що співали й танцювали не талановито. Якраз дуже талановито. І в цьому головний мій страх. Страх того, що крізь гарне мистецьке дійство аудиторії подали радянську агітку, і що, через високий для Запоріжжя рівень цього дійства, молодь побачить ті страшні події саме під кутом зору історії СРСР.
Якось нелогічно виходить, що молода студентка буде робити для Вас екскурс у події Другої світової, бо насправді це робота Ваша та Вашого центру. Але в нашій країні нелогічного досить багато.
Радянська молодь на території Запоріжжя (і України в цілому) не безтурботно танцювала (як було показано), коли німці напали на територію Союзу, та і у війну вступили ми ще в 1939-му, коли стали союзниками Гітлера і нанесли удару по Польщі, Фінляндії, Прибалтиці. У нашої молоді тоді було багато справ: нещодавно їх морили голодом, насильно гнали до колгоспів, вони тяжко працювали на «благо» прискореної індустріалізації. І все заради цієї страшної війни.
Звідси в мене питання: а про захист якої «Родини» казали весь захід? Судячи зі знамен – про СРСР. Про ту «рідну», яка підірвала ДніпроГЕС (затопивши своїх громадян), яка відправляла українських хлопців майже без зброї під кулі ворогів, тому Дніпро був червоний від крові наших солдат під час боїв за Хортицю. Гітлер був страшною людиною, але німці вели точні підрахунки померлих до грудня 1944-го, а радянське керівництво з початку війни не вельми переймалося людськими життями.
Кадри радянської хроніки, особливо з товаришем Жуковим, теж неприємно вразили мене в саме серце. Жуков – це бездарний полководець, який ніколи не жалів людей, був страшною людиною. Для кращого розуміння його «таланту» раджу ознайомитися з тим, як він керував битвою під Ржевом та скільки він втратив солдат вже під Берліном. І ось я сиджу, в ХХІ столітті, у вільній Україні, і бачу його обличчя…
Тому я не розумію, чому не була показана справжня трагедія та справжня мужність?
Трагедія українців та запоріжців, зокрема, була в тому, що ми стали лише беззахисними гвинтиками у війні страшних диктатур, в тому, що опинилися по різні сторони барикад, що воювали не за свободу, а заради закінчення «активної» фази кошмару. І знаходили в собі мужність та героїзм витримати все це.
Зараз або через байдужість, або через викривлене мислення ми не знаходимо в собі мужності визнати всю важку правду.
Захід, який організував Ваш центр, якраз не продемонстрував розуміння цієї правди. Ви пішли протоптаною стежиною та організували дійство за всіма канонам культмасових заходів при КПРС.
Тому моє питання є абсолютно логічним: патріотизм до якої спадщини Ви пропагуєте, якщо за весь виступ була лише одна українська пісня, якщо була спотворена історична правда, якщо усюди висіла радянська символіка? На мій погляд, це лише знущання над спогадами про подвиг наших предків.
Я глибоко впевнена в тому, що через справжнє розуміння історії можна виховати патріотизм у молоді нашого міста. І Ваш центр це розуміння паплюжить. Тоді чи може установа, якою Ви керуєте, називатися Обласним центром патріотичного виховання молоді? Так, але тільки – Обласним центром патріотичного виховання молоді вже померлого Радянського Союзу.
10.10.2012
студентка ІІІ курсу факультету журналістики,
спец.: видавнича справа та редагування
Запорізького національного університету,
член студентської ради факультету,
наукового товариства студентів та аспірантів журфака
Лебедєва Ольга
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : «Пороги»
