Шановні! Відомо, що Україна 21 лютого святкувала Міжнародний день рідної мови. Але питання не в цьому, проблема в тім — чи знають люди української мови, якщо живуть в нашій країні, чи спілкуються нею, називаючи себе українцями, чи шанують і називають її рідною?!
Погляньте навколо: життя біжить і всюди вирує неспокій. Змінюються люди і не залишаються без змін цінності людські. Багато забулося і не повернеться вже до наших поколінь, та не потрібно лише забувати про те, що йшло протягом десятків тисячоліть, що облито потом та кров'ю, те, що зберегли для нас предки — мову.
Мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв’язком, що поєднує сучасне і минуле, віджилі і майбутні покоління в єдине ціле. Якщо зникає мова – зникає і народ. І навпаки, доки мова народу в його устах, доти живе і народ. Народна мудрість говорить: відберіть у народу все – і він все може повернути, а відберіть мову – і він ніколи вже не створить її.
Українська мова є мовою нашого народу, а значить вона повинна бути рідною для кожного з нас, органічною частиною нашого єства. Воістину справедливі слова В. Сосюри: «Без мови нашої, юначе, й народу нашого нема».
Так розпорядилася доля, що багато українців як на Батьківщині, так і за її межами не мали можливості опанувати рідну мову. Щоб уникнути цілковитої денаціоналізації, ці люди в першу чергу мають оволодіти рідною мовою, оскільки саме вона є найголовнішим каналом зв’язку з рідним народом.
Рівень розвитку рідної мови – це показник духовності народу, бо саме у словнику відтворюється світорозуміння та світосприйняття народу. Тому обов’язок кожного українця – знати і берегти рідну мову. Для людини, яка не розуміє значення рідної мови, вмовкає українська пісня, дума, легенда. Перед нею зачиняє двері мистецтво рідного слова. Людину, яка не є носієм культурно-духовних надбань, вважають чужинцем і відступником. І що б вона не проголошувала, поваги до неї не буде.
Українська мова – душа нашої нації. Вона ясна і повноголоса, нею легко передавати найтонші настрої. І я не можу зрозуміти тих людей, які соромляться говорити українською, які зневажливо ставляться до рідної мови. В основному це молоді люди та підлітки, для яких еталоном є усе закордонне. Рідко звучить українська мова в нашому місті, бо знаходиться воно недалеко від кордону з Росією. І живуть в ньому багато сімей, де батько чи мати – з Росії. Та й студентів з сусідньої держави багато навчається в наших вищих навчальних закладах. Це все теж впливає на мовну ситуацію.
Отже я сподіваюся, що всі ми, котрім не байдужа доля України, будемо прагнути до володіння і розвитку нашої української мови. І вже зараз необхідно відкривати не тільки українські школи, дитячі садочки, у театрах ставити українські п’єси, а телепередачі вести рідною мовою. Усі свідомі українці повинні об’єднатися і виступити проти забуття свого мовного та історичного коріння. Але потрібно пам'ятати, що все починається з нас — нашої мови на телефоні або в соціальній мережі, вдома, на роботі або навчанні!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Даша Зырянова
