Минуло не досить багато часу з моменту, коли на алеї журналістів розквітли приємними синіми квітами маленькі крокуси. Зараз вони, зів’ялі, похилили голови та почорніли від холоду. Холоду, що незважаючи на календарний квітень, продовжує морозити не тільки людей, а й природу, яка прагне прокинутися від зимових снів та розквітнути на повну, аби продовжити свій життєвий цикл. Вона починала вбиратися у весняні кольори ще в березні , але кожен теплий тиждень чергувався з двома холодними. Так само в перші теплі дні квітня природа знову розпочинала чимдуж наздоганяти план розквіту, але знову прийшли холоди і задушили весь бліцкриг весни.
Оцінюючи погодні умови нинішньої весни, в моїй голові щоразу постає образ року з відомої казки, де біля вогнища збиралися брати – місяці, старі – зимові та зовсім молоді – весняні. Наймолодший з них – березень, що так і не осмілився забрати посох у набагато старшого, суворого місяця лютого, вже пропустив свою чергу. Тепер вже квітень намагається відбороти своє право заступити на керівне місце. Нинішня погода – це ніби юні брати – місяці кудись зникли чи померли, а їх роль так недолуго намагаються виконати решта місяців. Цей неприємний присмак смерті мене переслідує щоразу, як я бачу зів’ялі квіти, чи почорнілу від холоду траву. А крокуси… Вони ніби коматозники – ще живі, але вже з відбитком смерті. Та в мене ще є надія. Квітень, я в тебе вірю!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Александр Безотосный
