Ще два тижні тому я хотіла поїхати у якусь невідому даль лише з однією людиною. Жити там, де не буде нікого, крім нас. Тільки я, він, затишний маленький будинок та похмурий ліс навкруги. Тихо й спокійно. Ніякої брехні та злісних поглядів. Ніякого крику й зрад. Але час минає, все змінюється. І прокинувшись сьогодні вранці, я зрозуміла, що неймовірно хочу поїхати с цього міста, с цієї країни, сама. Залишивши все і всіх. Просто піти в те місце, яке зовсім незнайоме. Зі своїми думками, переконаннями. Забравши з собою усі проблеми. Так, щоб ті, хто залишився тут, продовжували жити щасливим життям. Забувши про всі негаразди, що їх оточували…
Але, на жаль, зараз для мене ця мрія нездійсненна. Занадто багато галасу я нароблю. Та це буде завеликий клопіт для батьків…які єдині дійсно відчують справжні емоції, а не штучні переживання…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Покровская
