Вчора я отримала першу заробітну платню. І хоч працювала я за неї важко, але моїм радощам не було кінця. Все ж таки, хоча б заради розваги, іноді можна попрацювати, щоб самоствердитися для себе_)) Але я залишаюся при своїй думці : Жінки за покликанням не здобувачі, вони повинні оберігати дім, створювати гармонію.
Емансипація, фемінізм, мені здається ці терміни вигадали жінки, ображені браком розуму.
Як можна поставати проти чоловіків? Вони прекрасні, втілення мужності та рівноваги, розумніші за жінок, та це ж не є приводом боротьби! Нехай стримують емоційні сплески мрійливих панянок. Що коять ці навіжені феміністки? Вони ж просто виштовхують чоловіків із їх середовища, натомість ті, ошелешено приймаючі поразку, займають звільнену нішу жінок. Після цього, ті самі борці за рівноправність, добровільно обтяживши себе чоловічими обов’язками, скаржаться на брак мужніх, впевнених у собі чоловіків.
Таке утнути може лише дурна жінка. Виставляти свою спроможність робити все самій все одно, що здавати ворогові свою стратегію. І хоча в даній інтерпретації, я порівняла чоловіків із ворогами, сприймати це треба лише як порівняння. Отже, що ми маємо, чоловіки, позбавлені натхнення домагатися своєї цілі, понуро плетуться позаду прогресивних самостійних жінок, жінки у свою чергу, збагнувши нарешті, що, як завжди, бовкнули зайвого, стомлено несуть тягар, на який самі наштовхнулися. Тут у свою чергу спрацьовую фактор під назвою «Ніколи не визнаю, що я не права», але цю тему ми навіть чіпати не будемо.
Нащо ж це? З такого розкладу ніхто не виграє. Невже не достатньо знати самій, що ти розумна? Невже обов’язково потрібно зривати вінець переможця з чоловіків? Нехай вони думають, що вирішують завжди все самі, нехай за ними залишиться ініціатива. Адже ми завжди будемо знати, що перед тим, як сильна стать обрала предмет зваблення, ми вже давно придивилися, оцінили, можливо навіть подали знак і потім вже дозволили або не дозволили себе звабити. І нехай лаври достаються нашим улюбленим чоловікам. 
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Виктория Кучеренко
