У свої 17 років я поки-що не дозволю собі глобально мислити про певні зміни у футболі, і, на кшталт стареньких бабусь, говорити що ‘’футбол вже не той’’… Але, захоплюючись цим спортом з 6 років, я встиг відвідати футбольну секцію, переглянути далеко не один чемпіонат, та звичайно, неодноразово підтримувати рідну команду на стадіоні. І вже сьогодні я помітив: час змінює абсолютно все, навіть те, що має встановлені, майже двохсотлітні, правила.
Останнім часом, з приходом в наше життя світової мережі інтернет, цей спорт набрав ще більшої популярності. Зараз футбол – це реклама великих брендів, прибуток успішних бізнесменів, та, певною мірою – це стиль. Скільки молодих хлопчаків намагаючись наслідувати красунчика Роналду, наносять гель для волосся, і, вдівши фірмові бутси, йдуть поганяти м’яча? Скільки дівчат стало дивитись футбол з останнім часом, щоб радувати око молодими та гарними спортсменами? Зараз футбол – це культ, розвага, шоу, та все що завгодно… Але ж не потрібно забувати, що в першу чергу – це, все ж таки, спорт…
Ще чотири роки тому, я вперше відвідав стадіон ‘’Металург’’ у рідному Кривому Розі, де місцевий ‘’Кривбас’’ приймав столичне ‘’Динамо’’, до речі гра відбулася в день п’ятдесятиріччя криворізького клубу. Для мене це було просто щось неймовірне… Після перегляду футболу по телевізору, я, нарешті, відкрив для себе ‘’смак’’ стадіону. Саме з того моменту я зрозумів, що футбол по телевізору, та футбол на стадіоні – це кардинально різні речі. Окрім захвату від вперше побаченого футбольного поля, та двадцяти восьми тисяч вболівальників (Кривий Ріг завжди міг похизуватися великою місткістю), рідний клуб приніс ще один подарунок на мій ‘’футбольний день народження’’. Так, ‘’Кривбас’’ переміг київську команду, з рахунком 2:1. Для мене це було справжнє свято. По завершенню гри я не міг заснути, слухаючи своє серце, яке, здавалось, зараз вилетить із грудей…
Але, як це не прикро, все не так добре, як мені здавалося… Після того разу, я неоднократно відвідував стадіон, переживши і перемоги, і програші, і скандали, і сльози, і неймовірні голи, і неймовірні помилки… І ось зараз, я просто хочу запитати: куди поділося все це? Де ті емоції? Де захоплені відчуття? Де ті великі очі цього хлопчака? ‘’Кривбасу’’ не вистачило грошей подати заявку на наступний сезон, і тепер, в цілому, клубу просто не існує. Звичайно, за цим стоїть щось більше ніж просто ‘’не вистачило грошей’’… Це ціла інфраструктура, ціла компанія, яка діяла, як окремий світ, звичайно, не без участі впливових людей, одними з яких були пан Коломойський та пан Лівшиць, які і є головними винуватцями загибелі ‘’Кривбасу’’ за фанатськими плітками. Це настільки низько, що просто не хочеться заглиблюватись сюди, у ‘’болото’’ брехні, грошей та коментарів. Просто стає прикро за той фірмовий ‘’червоно-білий’’ шарф, який досі припадає пилом у моїй шафі, стає прикро за пусті сидіння стадіону, за, майже, дві тисячі й досі відданих рідному клубу фанатів, та, звичайно, найбільш стає прикро за ті спогади: за неодноразового бронзового призера СРСР, за віце-чемпіона України, за славнозвісну 1\4 кубку UEFA із небаченою до цього популярністю матчу з італійською ‘’Пармою’’… Саме для мене, це велике розчарування у світі футболу…
Та найжахливіше те, що ‘’Кривбас’’ – не єдиний тому приклад. Зараз футбол не має на меті творити історію, та завойовувати серця людей, зараз всі просто хочуть заробити грошей… Маса прикладів є підтвердженням тому… 26-х літній Веслі Снейдер, великий гравець, залишив легендарний ‘’Інтернаціонале’’ та поїхав до тепленької Туреччини, лише заради більшої зарплатні. Хіба ж це футбол?..
Таке відчуття, що по залишенню сера Алекса Фергюсона поста ‘’вічного’’ тренера ‘’дияволів’’ з Манчестера, футбол втрачає всякий етикет… Ми загубили людину-футбол Валерія Лобановського, ми загубили легенду України – Андрія Шевченка, отримавши натомість маріонетку ‘’Шеву’’, якому також запаморочили голову гроші, ми загубили найкращого гравця світу Олега Блохіна, отримавши натомість скандального тренера… Звісно, що з кожним роком до українського та світового футболу приходять нові й нові таланти, але я не думаю, що юний співвітчизник Коноплянка, та ‘’український Роналду’’ Ярмоленко врятують загальну ситуацію… Але що в наших силах? Абсолютно нічного… Єдине, що нам залишається – це підтримувати свою рідну команду, та вболівати за гарний, та чесний футбол…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин
