День не обіцяв бути цікавим. Але перевіряючи повідомлення у соц. мережі я і гадки не мала що сьогоднішній день все ж таки відзначиться цікавим діалогом між мною та моєю подругою.
У спробі вирішити її проблему, я запропонувала їй написати про котів. Це перше, що прийшло до мене у голову, тому що саме у цей час у мене на колінах сидів мій кіт. Виявилось, що до домашніх тварин вона відноситься досить прохолодно. Ні, я в ніякому разі її не звинувачую це її вибір, але зрозуміти я її ніколи не зможу. У мене самої вдома живуть кіт та собака і для моєї сім'ї вони вже стали повноцінними родичами. І я не можу не сказати що інколи вони нагадують маленьких дітей: ти їх годуєш, прибираєш за ними, гуляєш, загалом піклуєшся.
На цю заяву я отримала категоричну незгоду: «Як ти можеш порівнювати домашніх тварин з дітьми? Це ж зовсім різне. Виростити дитину це великий труд. Ти її ростиш і отримуєш віддачу, чого ти не отримуєш від тварин!». Віддача…Зачекайте! А чи дійсно ми не отримуємо віддачі від тварин. Тільки згадайте, навіщо людина приручила собаку, коня, кішку та інших. У першоджерелі приручені тварини були помічниками людини. Вони захищали їх домівки, допомагали полювати, не виключено що деякі з них дійсно мають лікувальні властивості. Так, у наш час призначення домашніх тварин дещо переоцінено. Зараз модніше купувати маленьких пацючат та плекати їх мов маленьких дітей. Та на фоні цього «нововведення» домашні тварини й досі незамінні помічники людей. Ми дресируємо собак, щоб вони допомагали нам ловити злочинців, витягати постраждалих з вогню або снігових заметів. Згадайте Джульбарса – першу собаку, яка отримала медаль за відвагу, надавши неоціненну допомогу у знешкодженні мін під час Другої світової війни. Його, пораненого та неспроможного йти самому несли на кітелі самого Йосифа Сталіна і не дарма. Ідучи у бій або просто ризикуючи своїм життям собака ніколи себе не спитає: «Навіщо я це роблю? А чи не повернути мені назад?». Для вірного пса немає шляху назад. Як на мене це і є віддача.
А що до віддачі, яку ми отримуємо від дітей, то тут у мене кожен раз, коли я про це думаю, зароджуються сумніви. Я не вірю, що особистість майбутньої дитини з точністю на 100% залежить від виховання її батьків. Як на мене, то людина сама себе виховує. Батьки, соціум, книжки дають нам досвід, а брати цей досвід чи ні – це вже наш особистий вибір і цей вибір визначає – виросте з нас гідна людина чи ні.
Правда у тому, що сваритись з нагоди «хто краще – діти або домашні тварини» – нерозумно. Це два невід’ємних аспекти нашого життя з якими ми стикаємось кожен день на вулиці або вдома або десь у інших місцях. Домашня тварина – це наш друг, наша опора. Діти – це наша надія, наше продовження та наш сенс життя. Добре, коли ці два джерела нашого щастя можуть співіснувати разом.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анастасія Осипенко
