З жахом очікую понеділка – в моїй уяві диктор гарно поставленим голосом без ентузіазму проголошує: «Як передають очевидці ранкових надзвичайних подій, «клишоногих ведмедиків» побільшало. Особливі труднощі з пересуванням пасажирів в епіцентрі подій. На передній і задній двері виходи заблоковані, декілька людей хотять вийти в вікно…».
Вчорашні «говоруни» намагатимуться прихилитись до дружнього плеча, чи хоча б до якоїсь вертикальної поверхні, що вкрасти в себе кілька хвилин неспокійного сну. «Ескейпістам» чомусь завжди щастить – вони заходять на кінцевій зупинці, провалюються в свій «музичний сон» і якимось дивом виходять на потрібній зупинці майже неушкодженими.
Мені теж щастить – я завжди звертаю увагу на деталі, тому завжди знайду привід для роздумів. Наприклад, про те, що такими темпами мій улюблений рюкзак вдало перетвориться на сумку. Чи про те, що якусь стареньку притиснули спиною до дверей, і вона не може навіть копійки назбирати, щоб оплатити проїзд, доки водій говорить щось про совість і піднімає зайвий шум. Чи про те, що з цими заторами я, здається, швидше прибуду, якщо вискочу з автобусу і побіжу, висунувши язика для більшої трагічності. Чи про те, що якийсь вусатий чолов’яга зціпився з водієм в неінтелігентній лайці, намагаючись довести останньому, що загальній кількості місць враховані і сидячі місця, а не тільки компактність пасажирів…
В момент різких поворотів чи зупинок заповнений автобус перетворюється на аеродром – люди падають одне на одного, а іноді, коли не вистачає повітря, ще і підлогу колінами цілують в непритомному стані. І добре, що люди хоч на це не відучились реагувати. Ліків ніхто з собою не возить, але насидженим місцем (не)залюбки поділяться.
Можливо, поки я складаю речі в рюкзак і кладу туди воду першої необхідності, хтось з ескейпістів заздалегідь готує музичний список і заводить будильник на потрібній зупинці.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анастасія Самусь
