Суїцидальна поведінка: пошуки сенсу життя як порятунок від самогубства (АУДІО)

У суспільній свідомості самогубство належить до тих надскладних явищ, до яких немає однозначного ставлення. З одного боку, людина, яка вкоротила собі віку, викликає жалість і співчуття, з іншого – сам факт суїциду засуджується як гріх і навіть злочин. «Пороги» вирішили розібратися, хто й чому зважується на цей страшний крок і як можна зупинити руку, що зробила замах власне життя.

Про типи людей, схильних до самогубства, та основні фактори, що впливають на остаточний вибір нам розповіла психолог Ірина Гройсман: «Психологічній науці відомо два типи людей, здатних на суїцид, – це хибні й істинні. Людина, здатна до хибного суїциду, ніколи насправді не зведе рахунки з життям. Створюючи певну ситуацію, вона намагається привернути до себе увагу. Ця людина завжди про це веде розмову: в запалі, в істериці, в сльозах. Справжні ж суїцидники ніколи не говорять про свої наміри, не попереджають, а багато хто з них готується до самогубства ретельно, щоб не залишити шансів на виживання. Причина цього комплексна. В основному, це проблемне життя, в якому молоді люди, зокрема, не бачать перспектив для досягнення цілей і не можуть знайти свого місця в світі».

Зараз точиться багато суперечок навколо запитання, що є вирішальним у виборі людини, попрощатися з життям чи ні. Соціальний стан, нерозділене кохання, одвічна тургенівська проблема батьків і дітей – все це має вагу, але на разі зосередимося на фундаментальному питанні філософії самогубства – відсутності сенсу буття.

Проблема вибору постає тоді, коли людина доходить до краю й розуміє, що так жити далі неможливо. Прагнучи розібратися в собі, вона звертається насамперед до навколишнього світу, але чим пильніше вдивляється в природу, тим більше усвідомлює її глибоку відмінність від себе і байдужість до її турбот.

Саме ворожість світу в психології самогубців не дозволяє їм зрозуміти навколишні речі. При чому ця згадана ворожість найчастіше навіяна власними життєвими розчаруваннями, а не тим, що навколишній світ не сприймає конкретно тебе. Людина, яка більше не бачить сенсу життя, відчуває відчуження від світу, шукає полегшення і знаходить його, як правило, в смерті.

«У моєму житті настав такий момент, коли все дістало. Склалися такі обставини, які настільки тисли на мене, що життя втратило будь-який сенс – мені не хотілося жити. Тож я прийшов до висновку: жити не варто. Розмовляв із деякими людьми про те, що склалася така ситуація, що я хочу піти з життя. Вони відповідали, що таке буває в усіх, треба це пережити. Їхні розради не приносили радості. Одного разу зателефонував чоловік, який вітав мене з новорічними святами, і я зізнався йому в тому, що гнітило мене останнім часом, про те, що я не хочу жити. Він почав молитися за мене, й у цих словах я почув, що рішення про самогубство продиктоване мені чимось зсередини, але не мною. Мені стало легше, я знайшов свій шлях, у цьому мені допомогла віра в Бога», – розповів нам Максим (ім’я вигадане, – авт.).

Це сповідь людини, яка знайшла порятунок у Богові. Показовим є те, що Максим, розповідаючи про свої гнітючі відчуття, не зустрічає співчуття від близького оточення. Розмови про самогубство, які спочатку ведуться для привернення уваги, потім, після усвідомлення власної самотності, стають остаточним вибором.

Психолог Наталія Бондаренко окреслила соціальні фактори психології суїциду: «Невдоволення, конфлікти в міжособистісних відносинах – основні причини, які спонукають до самогубства. Найчастіше це проблеми в сім’ї і фінансові труднощі». Крім того, психолог зосереджує увагу на тому, що в наші дні число самогубств невпинно зростає. Так, Всесвітня організація охорони здоров’я включає Україну до списку країн із високим рівнем самогубств – більше 20 осіб на сто тисяч населення. Для порівняння – у вісім разів рідше людина помирає від рук убивці.

Зігмунд Фройд свого часу ввів поняття «інстинкт смерті», намагаючись пояснити те, що здатна заподіяти собі людина власноруч. Якщо все живе навколо бореться за своє існування, то окремі індивіди вкладають надзвичайну енергію в те, щоб вкоротити собі віку.

Насправді ж суїцидальна поведінка не випадкова. Нестерпний душевний біль – це те, від чого людина прагне втекти. «Страждання стають нестерпними, і деякі психологи-суїцидологи запропонували для опису цього стану поняття «душевний біль» – специфічне переживання, яке супроводжується його невідворотністю і бажанням піти від нього, тому що ні фізичний, ні психічний біль людина не в змозі переносити тривалий час», – відзначила Наталія Бондаренко.

Ієромонах Никодим так прокоментував дії людини у стані розпачу: «Коли приходить почуття відчаю, людина не в змозі впоратися з ним самостійно через відсутність свого внутрішнього резерву. У такому випадку, для неї стає природним і логічним вкоротити собі віку, дезертирувати з поля цього життя».

У Запоріжжі осередком психологічної допомоги,зокрема, тим, хто пригнічує думки про самогубство, є Обласна психіатрична лікарня. Молодий психіатр Катерина Рогова наголошує на тому, що частіше за все людина прагне звичайного спілкування, вільного слухача, з яким можна поділитися своїми переживаннями. Якщо такий слухач відсутній, негатив накопичується, й людина в пошуках виходу підсвідомо обирає самогубство.

Увесь матеріал ви можете прослухати в аудіоформаті.